Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 32. Треба жити далі та починати все заново

Зоряна прокинулася від незрозумілого шуму на кухні. В кімнаті було темно та душно. Важкі краплі дощу тарабанили за вікном. Дівчинка прислухалася та почула, що батьки з кимось розмовляють. Всередині все опустилося. Здається, то була тітка Ліда, але Зоряна не була в цьому впевнена та не зовсім розуміла, що тій злій карзі могло знадобитися тут так рано. Та ще й в таку погоду. Вона неохоче злізла з ліжка, натягнула червоні лосини, зелену футболку, зав’язала хвіст та обережно прочинила двері кімнати, одним оком намагаючись розгледіти, що там відбувається в коридорі. Двері все ж тихенько скрипнули. «Хоч би не почули», — пронеслася думка в голові. 

— Дорогенька, це вам з Максимом, — ласкаво промовила, ніби проспівала, довгоноса тітка Ліда. — Ви ж такого в місті не їсте. Та й грошей у вас ЗАРАЗ немає. Тому прийми це від мене. 

Вона уїдливо посміхнулася й наголосила на слові «Зараз», чітко даючи зрозуміти, що вона впевнена, що проблеми з грошима в них були завжди, а не тільки тепер.

Зоряна почула, як мама з татом намагалися відмовитися, але здалися під натиском родички та взяли гостинці. Дівчинка скривилася та збиралася закрити двері, але її покликала мама. Здається вона все ж почула, як скрипнули двері до кімнати доньки. Важко зітхнувши, Руденька неохоче попленталася на кухню. 

Тітка Ліда в цей час спробувала повернутися до Зоряни, щоб привітатися. Їй це важко далося, оскільки вона займала весь прохід на кухню й була неповороткою. Її злий та холодний, а зараз ще й насмішкуватий погляд ковзнув по племінниці. Відчувалося, що вона знову чимось невдоволена. Її тонкі брови та ніс з горбинкою видалися Зоряні ще більш моторошними ніж зазвичай й вона поспішила відвести погляд. 

— Галю, а по Зоряні й не скажеш, що вам їсти немає що, — глузливо промовила тітка й додала, — вона в тебе пухне з кожним днем все більше й більше. Дивися, бо не знайдеш їй чоловіка, як виросте! 

Зоряна насупила брови, а її очі блиснули від гніву. Дівчинка завжди була худенькою, однак тітка все одно намагалась її образити й вигадувала Руденькій різні вади чи зайву вагу. Тільки мамин погляд зупинив дівчинку від жорсткої відповіді родичці. Як сміє вона її ображати та вигадувати таке, коли сама ледь пролазить у двері? Тітка Ліда попрощалася, пройшла по коридору, на мить вдавивши дівчинку в стіну, та пішла з їхнього дому. 

Руденьку ледь не знудило від неприємного, терпкого аромату її парфумів. Здавалося вона спеціально приходила до них додому, щоб насолодитися приниженням батьків дівчинки. Кожного разу жінка глузувала зі Зоряниних мами й тата, бо в них не було грошей й вони не могли собі дозволити купувати дорогі продукти та одяг. Казала, що вони погано живуть. Зоряні аж стало гаряче від цих думок і від образи.

— А що це твоя пухка дочка вдягла? Що за несмак? — спитала тітка насмішкувато в один зі своїх попередніх приїздів, показуючи товстим закрученим пальцем на білу сукню в червоний горошок, яку мама сама пошила доньці й в якій дівчинка збиралася піти на прогулянку.

Сукня була пречудова, адже Зорянина мама вчилася на швачку й навіть працювала за фахом. Та після народження Руденької в неї з'явилася купа обов'язків вдома і до роботи вона не повернулася. Однак, вбрання було пошите зі старого клаптя тканини, що кілька років мама зберігала в шафі. Адже грошей на нову сукню для дівчинки в сім'ї не було. Тітка Ліда про це добре знала та все одно вирішила вжалити та допекти цим родичів.

Як тільки за нею зачинилися двері, мама видихнула з полегшенням і, повернувшись до чоловіка з дочкою, змовницьки підморгнула їм та запропонувала:

— А чому б нам сьогодні, як колись раніше не піти всім разом погуляти в парк та трохи розважитися?

— Точно, — аж підскочила на місці дівчинка, яка вмить забула про неприємний візит. — Сьогодні ж неділя! Тату, давай підемо! — благально склала руки перед собою Руденька.

Сьогодні був вихідний, а це значило, що вона з батьками за традицією, якої вони останнім часом не дотримувалися через війну, мали йти гуляти в парк. Раніше вони кожні вихідні ходили разом на прогулянку. Та останні півтора року було зовсім не до цього. Дівчинка так зраділа, що навіть візит тітки більше не псував їй настрій. Зоряна, підстрибуючи, побігла у свою кімнату збиратися. Вона передивилася та переміряла всі речі в шафі, поки нарешті не витягнула звідти свою найкрасивішу зелену сукню. Руденька хутко вдяглася і заплела свої кучері у дві товсті косички, але безліч коротких волосинок все одно неслухняно закручувалися у пухнасті кільця в неї на голові. Дівчинка стрибала, переминалася з ноги на ногу та пританцьовувала. Вдягнена та готова до пригод, вона вибігла в коридор, натягнула на ноги кросівки й, підхопивши рожевий рюкзак, голосно крикнула: 

— Мам, тато, Я готова! 

За хвилину всі поспішили на вулицю. Дощ вже пройшов і з-за хмар виглянуло сонечко.

Тато обережно зупинив автомобіль біля центрального входу до місцевого дендропарку. І хоча вихідний день припадав на святкування дня міста, батько все одно зміг швидко знайти місце для паркування, адже автівок тепер було вдвічі менше ніж до війни. Зоряна відразу побігла за солодкою ватою і на ці години розваг в її серці поселилася цілковита безтурботність. Навіть у батька сьогодні був гарний настрій і він весело жартував. А Зоряна так голосно і дзвінко сміялася, що найпохмуріші перехожі починали усміхатися у відповідь. 

На честь свята дітям дозволялося відвідувати атракціони безплатно. Зоряна прокаталася на всіх каруселях, гойдалках, що в цьому парку були, та навіть на Чортовому колесі. Вона находилася, набігалася і нагулялася за весь час, що до цього сиділа вдома. А ще, вона познайомилася з дівчинкою Надією, переселенкою з міста Харків, яка переїхала з батьками до Кропивницького. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍