Страгозорый - Небезпека у лісі! {червоні сни}, Страгозорый

..

..

..

..

..

— А це хто? - Запитав я тихо, коли ми з батьком ходили разом на полювання і забрівши в якусь печеру, я побачив того дивного циклопа.

    Зараз він був щільно притиснутий до землі ланцюгами, які не давали йому нормально поворухнутися. Він з люттю дивився на нас. Здавалось, він зараз точно міг щось нам сказати, але у нього нічого не виходило, тому й залишалось з ненавистю роздивлятись нас єдиним оком.

    Звісно, я вже знав, хто це - мій наставник з минулого, який намагався вбити мене два рази, - але щоб пересвідчитися, я хотів дізнатися правильну відповідь від батька.

     Чоловік трохи примружився, дивлячись ворожо на амфігора. Здавалось, він просто зараз на нього загарчить.

— Драконікс. Минулий провідник Лісного Народу. Ніхто не знає, як він ще живе досі, бо йому більше, ніж Лургу, але схоже, він користується тими ж методами, що й старий шаман. Але можливо, це щось сильніше. Вбити його ніхто не може. Спочатку просто не змогли цього зробити, потім перестали так ризикувати від гріху подалі.

     Йдучи геть від печери, батько пояснив, що на старому амфігорі багато печатей, які не дають йому нормально поворухнутися чи зробити щось. Але усі бояться, що колись Драконікс все ж вирветься, і їм усім буде дуже погано.

— Слухай, здається, я знаю, що варто з ним зробити, щоб ви більше не боялися. - Мовив я через деякийсь час після завершення полювання. - Але поки що нічого не скажу. Щоб не турбувалися.

— Ну ні. - Заперечила мати, сівши поряд. - Ми так просто тебе більше не відпустимо, коли через стільки часу ми нарешті змогли зустрітися. Краще я піду з тобою.

— Добре. - Вирішив не чинити опір матері, гадаючи, що так буде набагато краще. - Але втручатися в мої справи ти не будеш, доки я тобі не скажу, добре? - Запитую.

— Як скажеш. - Я радий, що ми змогли знайти компроміс у першій же домовленості.

— Горс, є одна розмова. - Кажу, заходячи до печери. Мати заходе за мною. Дракон озирається на нас. - Мені потрібна твоя допомога.

— Що ти вже встиг наробити? - Запитав Горс, повністю роззирнувшись на нас. У його погляді було запитання - хто ця жінка поряд зі мною?

— А, так, познайомся, це моя подруга, Мірарда. - Ми вирішили, що поки що нікому не будемо казати, що Мірарда - моя мати. Ну, так, про всяк випадок. - Я нічого не встиг ще наробити, і спробую не робити нічого поганого. Принаймні, доки не наближаться час нового року. Мені потрібна твоя допомога. Тут є одна людина, яку треба засунути до світу кошмарів. Ти міг би допомогти будь ласка з цим?

— Звісно, я частіше за все проти подібного, але якщо тобі так треба, то я усе влаштую. Але запам'ятай - якщо щось станеться, цю людину почнуть шукати, або щось іще - провина буде лежати на тобі. Веди вже жертву.

— Почекай деякийсь час. Я швидко. - Мовивши це, я спробував разом з матір'ю якомога швидше повернутися назад до світу людей. - Зараз я позбавлю вас однієї з проблем.

     Я зайшов до печери, де був Драконікс і став навпроти. Той повільно відкрив одне єдине око і подивився на нас. Мати стала поряд зі мною, стурбовано позираючи то на мене, то на минулого провідника.

— Слухай, може не варто? - Запитала тихо й стурбовано жінка.

— Варто. - Я підійшов трохи ближче. - Якщо по твоїм словам, я хотів колись йому помститися, то треба завершити те, що я почав. Я не збираюсь кидати слів на вітер. Ти тільки намагайся міцніше тримати його ланцюги.

     Я зайшов за спину минулого провідника, мати тим часом посилила контроль. Зараз Драконіксу явно буде дуже боляче, але зараз мене це особливо не турбує.

— Ти, чортів монстр, гадав, що усе зійде тобі з рук? - Я схопив його за довгий хвіст. - Гадав, що можеш зазіхнути на моє життя, і нічого тобі за це не буде?

     Минулий провідник застиг у глухому крику, здригнувшись, коли я різко позбавив його хвоста. Мати тримала його добре. Схоже, же й Терна про всяк випадок на поміч покликала.

     Мабуть, якби я знав про те, що відірвавши хвіст у амфігора, ти позбавиш його сил, я б спробував це застосувати проти старого амфігора вже давно. І тоді б точно усе зупинилось ще тоді. Ну, принаймні, я зробив це хоч колись.

..

..

..

..

..

      Прокинувся від того, що пахло чимось смаженим. Мати ткнула мене в бік, і я повільно відкрив очі.

— Можна мені ще трохи поспати перед полюванням? - Запитую в'яло й тихо, ще не до кінця розуміючи, що відбувається довкола.

— Будь ласка, встань! - Мовив батько, підіймаючи мене й становлячи на ноги.

     Тільки коли я нарешті вийшов на вулицю, зрозумів, що ліс був майже повністю зруйнований вогнем. А те, що залишилось, рятувати було вже дуже запізно. Коли якийсь хлопець впав, я допоміг йому встати й зайти до безпечного кубла. Швидко пішовши до лісу, я загасив полум'я, використовуючи енергію води. Але ліс був уже майже не живий. Навряд чи він зможе стати таким, як раніше.

   Повернувся назад сильно розчарованим. Усі зібрались на галявині. Хтось обговорював цю подію, хтось дивився те, що залишилось після пожежі, ну а хтось просто не знав, що йому варто зараз робити. Не знали, що зараз робити й мої батьки. Зараз їм було набагато важче, ніж нам усім. Спалили наш рідний дім, так ще й треба вирішити, що треба робити далі в усьому цьому хаосі.

     Тимур спробував заговорити з матір'ю, але та, судячи з усього, була зараз сильно на нервах, і не була налаштована на розмову. Легенько відштовхнувши батька, вона пішла з табору геть. Я повільно пішов за нею. Потім, коли ми опинились самі на галявині, сів поряд. Може, якщо я й не зможу якось підтримати її словами, це дасть їй надію на те, що поряд з нею окрім батька ще є й інші частини сім'ї. Та й до того ж, так просто саму я її вже залишити не можу. Хто його знає, чим це може закінчитися.

— Я спробую знайти спосіб, як усе виправити. - Тихо пообіцяв я.