Мері Горн - На грані, Мері Горн

Розділ 23

Я посміхнулася побачивши серед натовпу білі афро-кудрі. Гучна музика лунала навколо через що всі думки з голови просто вилітали.

Ми домовилися зі Златою зустрітися у клубі куди я зараз і прийшла. Щодо Захара то Маряна люб'язно переконала мене що на один вечір вона і сама впорається. Маму я попередила що повернуся завтра. 

Я швидким кроком пішла повз людей котрі танцювали. Для такого місця я вирішила вдіти черевики на шпильці, та чорну сукню котра була трохи нижче колін. Моє волосся було заплетене у високий хвіст. Коли я була майже біля подруги вона повернулася і побачивши мене запищала що я зрозуміла не так слухом, а її емоціями та мімікою.

- Господи, Летті. Сто років не бачила, - ми обійнялися й вона почала мене розглядати.

- Ну, ти як завжди звичайно ж прекрасна, - сказала я, а вона примружила очі.

- Ух, починаємо одразу з компліментів, А ти тільки молодшаєш. Будеш щось брати?

Я глянула на бар і зморщила носа.

- Востаннє це закінчилося чортзна-чим, тому обмежуся шампанським якщо воно тут є.

- А якщо нема, то знайдемо, - подруга підморгнула, - За мною ввечері брат заїде. Так що можеш не переживати стосовно того куди в таксі заїдемо. А ти як? Як там робота?

Я знизила плечима.

- Яка в селі може бути робота. Однокласника старого зустріла. На зустріч однокласників ходила

- Оу, і як? Мене також кликали, але я не вчасно отримала зміну на роботі. 

- Та...сама зустріч була непогана. Захар навіть приїхав, уявляєш? 

- Та-а-а-ак, а хто такий Захар?

- Ну, він коли я вчилася разом з іще декількома хлопцями був дуже популярний.

- Ох, вони й тепер напевно разом прийшли, - припустила вона і вдячно посміхнулася бармену котрий приніс келихи з шампанським.

Я прикусила головою і похитала головою.

- Всі інші померли. Він один залишився. Якщо по серйозному, то зараз він моя єдина робота у селі. На щастя. А ти твоя робота як?

- Ох не питай. Це просто...щось із чимось. Перший період було цікаво, а зараз все не так аж і весело. До речі, в нас місце звільнилося. Не хочеш до нас?

Я знизила плечима.

- Можливо колись я переберуся назад в місто, - сказала я думку котра зародилася після вчорашньої розмови з Андрієм, - Але поки що я не спішуся.

Подруга посміхнулася. Після одного келиху ми пішли танцювати, опісля іще один келих, а тоді...все просто пішло по плаву. Мені було добре, я розслабилася тому і не помітила коли годинник показав опівніч. Телефон Златки  завібрував поруч і вона широко посміхнулася прийнявши виклик.

- Ти надто швидко. Ми навіть проблем натворити не встигли, - сказала подруга

Я не чула що відповіли по тому боці, але по закоченню її очей зрозуміла що було це не менш дотепне.

Дівчина скинула виклик і глянувши на мене посміхнулася.

- Ну що, вечір закінчується тут. Але в мене на квартирі точно знайдеться зайва колонка і домашнє вино.

Я не стримала сміху і ми піднялися пропихаючись до виходу.

- Ох, від домашнього вина може не погано розколисати. Принаймні більше ніж від цього шампанського.

Ми вийшли на вулицю і я здригнулася від раптового холоду. 

- Він має бути десь тут, - сказала Златка роззираючись, а тоді плеснула у долоні, - Он та машинка. Пішли.

Ми покрокували до надто знайомої мені машини. Я нахмурила брови, але тоді згадала що у світі існує понад безліч марок машин і те що люди обирають схожі це абсолютно нормально. Златка відчинила задні двері та рукою запросила мене першою. Я посміхнулася їй, а тоді сіла й обійняла себе руками. Дівчина розмістилася поруч, а тоді нахилилася вперед.

- Міг би вже і двері відкрити, - сказала вона посміхаючись. 

Хлопець спереду повернувся і я відкрила рот. Він глянув на мене, а тоді підняв свої брови.

- Нічого собі. Могла б і попередити що твоя подруга це Віолетта.

Златка глянула на мене, а тоді на нього.

- Ви знайомі? - спитала вона, а тоді посміхнулася і звернулася до мене, - Де ти знайшла цього зануду? 

Я хмикнула.

- Ми в лікарні познайомилися. Я туди Захара возила.

Златка посміхнулася.

- А він тобі представився сподіваюся як Андрій.

Я нахмурила брови, а тоді посміхнулася.

- Ну він же і є Андрієм. Як же іще, - я глянула на подругу

Вона повернулася до Андрія.

- Златка просто біситься, бо батьки не виявили великої уяви й в мене два імені, а в неї одне і то моє

Я ахнула.

- То ти також Злат??- здивувалася я, а він кивнув головою і повернувся до переду заводячи двигун.

- Так, тільки не називай мене цим іменем. Я майже не люблю його через її погляди.

Златка поруч скривилася.

- Так говориш наче я колись висловлювала своє невдоволення. Ну можливо трішки, - додала вона.

Іншу частину дороги ми продовжили розмовляти ні про що. Піднявшись до квартири подруги одразу ж лягли спати. Все ж, що сказати. Та активність що була у 16 зникла як вітром здулася.

Я лежала на ліжку і не могла заснути. Як би дивно не звучало, але поруч подруга вже спала. Потягнувши до свого телефону поруч і зайшовши в інстаграм я нахмурилася коли не побачила повідомлень від "Привидика" тому написала перша.

Якщо я набридла тобі, то просто скажи і я зрозумію.

Відповідь прийшла не одразу, але змусила мене посміхатися.

Ти набриднути просто не можеш. Вибач, останнім часом зовсім сам не свій. Є деякі плани на майбутнє і важко їх прийняти, щоб втілити. Але ти, зірочко, ніколи не зможеш набриднути. Як твій день пройшов?

Я зараз не вдома, зустрілася з подругою. Заснути не можу. А щодо планів то не хвилюйся, якщо вони мають здійснитися, то неодмінно втіляться. Просто на все свій слушний час.

Ти як завжди мене потішила) Є припущення хто я?

Я прикусила нижню губу.

Якщо чесно, то є, але мені страшно про це навіть подумати та уявити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍