Олена Гриб - Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб

– Шарашка! – Вона не витримала, зграбастала його обома руками і посадила на коліна. – Який ти гарненький! – Почухала шийку. – Яка лапонька! – Провела долонею по гладкому пір’ю. – Хочеш їсти, сонечку?

Птаха вирвалася з несподіваною силою.

– Суцільна фальш! Гидота! Від лицемірства землян мене нудить!

Віта опустила очі. Так, вона була аж ніяк не щира. Подумала, що, зобразивши захват, підживить Шарашку добрими емоціями. А він, виявляється, відчуває брехню… Безглуздо вийшло. І негарно.

– Я знаю, де взяти справжні позитивні емоції, – промовила тихо. – Абсолютно реальні.

Розлютована ворона їй не повірила.

– Забери її звідси, – клацнув дзьобом Шарашка. – У неї вже всі повернулися додому. Тьфу, ненавиджу землян…

– З таким ставленням не сподівайся, що вони тебе любитимуть, – відрізала Віта, почуваючись не дуже комфортно під допитливим поглядом чорних блискучих оченят. – Тіне, можна, я візьму твою куртку і взуття?

– А він у чому залишиться? Думаєш, пір’ям обросте як я? – хмикнула ворона.

На щастя, хлопець був набагато поступливішим і, чого гріха таїти, добрішими. Він натягнув товстий вовняний светр із зображенням оленів («Подарунок Наталі на Різдво. Кожному оленю – по оленю, кожній вороні – по дулі з маком», – глузливо прокоментував Шарашка), взув гумові шльопанці і підрядився відвезти-провести-доставити Віту аж на дев’ятий поверх.

– Угу, залишки магії треба обов’язково угробити на дурницю, – незадоволене голосіння ворони чулося цілком чітко. – А деякі з голоду дохнуть…

Віта засоромилась і спробувала відмовитися від супроводу.

Справді, вона надто охоче користується чужою добротою! До будинку батьків звідси рукою подати, та й квиток на автобус зберігся. Погода більш-менш налагодилася, самопочуття злегка покращилось… Нехай «Жигулі» без бензину стануть у нагоді іншим разом – можливо, для виконання якого-небудь замовлення. Агентству потрібен свій транспорт, хіба ні?

– Не наївся – не налижешся, – з уст іносвітця знайоме прислів’я прозвучало напрочуд дивно. – Поїхали.

І Віта виявила, що їй подобається така увага.