Келлі Макгонігал - Сила волі

• Фантастичні перетворення. Ви фантазуєте про своє майбутнє, щоб підняти собі настрій зараз, але робите недостатньо, щоб щось змінити?

Експерименти із силою волі

• Справді дієві стратегії звільнення від стресу. Наступного разу, коли ви будете засмучені, спробуйте одну зі справді ефективних стратегій: фізичні вправи чи ігри, молитву чи відвідання церковної служби, книжки, музику, зустрічі з друзями чи родичами, масаж, прогулянку, медитацію, йогу або хобі.

• Вчимося пробачати собі помилки. Щоб не допустити почуття провини, що робить вас слабшими, співчувайте собі, коли зазнаєте невдачі.

• Оптимістичний песимізм для досягнення успіху. Спробуйте уявити, як і коли ви можете порушити обіцянку, та розробіть конкретний план дій, щоб цього не допустити.

Розділ 7. Майбутнє на продаж: економіка миттєвої насолоди

Таке змагання побачиш не щодня: дев’ятнадцять шимпанзе проти сорока людей. І не просто якихось людей з вулиці: студентів Гарварду й Інституту імені Макса Планка в Лейпцигу, що в Німеччині. Та й шимпанзе також були неабиякі — з авторитетного Центру дослідження приматів імені Вольфґанґа Кьолера в Лейпцигу. Зрештою, не личить студентам із престижних вишів змагатися із цирковими мавпами[160].

Завданням було втриматися від невеличкого смаколика, щоб згодом отримати більшу порцію. Шимпанзе спокушали виноградом; людей — родзинками, горішками, цукерками, крекерами й поп­корном. Спершу всім учасникам запропонували обрати від двох до шести улюблених ласощів. Це було просто: і люди, і шимпанзе погодилися, що шість — краще за два. Після того дослідники ускладнили завдання. Кожному учасникові дали можливість з’їсти два смаколики одразу ж або зачекати кілька хвилин та з’їсти всі шість. Дослідники знали, що піддослідним хотілося все. Та чи готові вони були чекати?

У цьому дослідженні, опублікованому в 2007 році, вперше порівняли самоконтроль шимпанзе та людини. Його результати стосуються як людської природи, так і еволюційного характеру терплячості. І шимпанзе, і люди віддавали перевагу шістьом ласощам, коли чекати було не потрібно, однак ухвалювали дуже різні рішення, коли потрібна була витримка. Шимпанзе вирішили зачекати більшої порції, і результат вражав — аж 72 %. А як же студенти престижних вишів? Лише 19 %.

То як тлумачити це неймовірне фіаско людини перед дивовижною терплячістю приматів? Невже шимпанзе поталанило мати таємне джерело самоконтролю? Чи, може, людина на якомусь етапі еволюції втратила здатність зачекати кілька хвилин, щоб отримати горішки?

Звичайно ж, ні. Коли ми максимально контролюємо свої імпульсивні бажання, то перевершимо будь-який інший вид на землі. Але дуже часто ми використовуємо свій досконалий мозок не для того, щоб ухвалювати стратегічні рішення, а щоб дати собі дозвіл діяти нераціонально. Це трапляється тому, що префронтальна кора відповідає не лише за самоконтроль. Вона також здатна раціоналізувати погані рішення та обіцяти нам, що завтра буде краще. Б’юся об заклад, ті шимпанзе не говорили собі: «Зараз я візьму дві виноградини, бо завжди зможу отримати шість наступного разу». Але мозок людини виробляє різні психологічні трюки, щоб лишень переконати нас, що поборотися зі спокусою можна й завтра — тому ми зі своєю велетенською префронтальною корою знову й знову поступаємося своїм імпульсивним бажанням.

Хоч ми і шукаємо пояснення в економіці, психології чи ней­ро­біо­логії, багато наших проблем, пов’язаних із силою волі, зводиться до однієї суто людської проблеми: як ми сприймаємо майбутнє. Гарвардський психолог Деніел Ґілберт зробив сміливу заяву, що люди — єдиний біологічний вид, що більш-менш осмислено уявляє майбутнє[161]. І хоч ця здатність вплинула на всі аспекти нашого життя (згадаймо лишень про спіритичні сеанси чи спортивні ставки), вона створила нам і певні проблеми. І проблема ця не так у тому, що ми можемо прогнозувати майбутнє, як у тому, що ми не бачимо його чітко.

Майбутнє на продаж

Можна розглянути перемогу шимпанзе над людьми з погляду економіки. Шимпанзе були більш раціональними, незважаючи на те, що їхній мозок утричі менший за людський. Примати зробили свій вибір (адже шість — краще, ніж два) і діяли відповідно до нього. Вони збільшили свої здобутки за дуже невелику ціну (зачекати всього 120 секунд). Натомість вибір людини був нераціональним. Перед початком випробування учасники чітко заявили, що шість — краще, ніж два. Але щойно поставала необхідність зачекати, щоб потроїти кількість ласощів, у понад 80 % випадків люди змінювали своє рішення. Вони відмовлялися від своїх справжніх потреб заради негайного задоволення.

Економісти називають це явище знеціненням, спричиненим очікуванням: що довше доводиться чекати на винагороду, то менша її вартість для вас. Навіть невеликі затримки суттєво знижують очевидну цінність. У разі затримки всього лише на дві хвилини шість цукерок вартують набагато менше, аніж дві, але одразу. Цінність кожної цукерки тим менша, що більше часу її від вас віддаляє[162].

Знецінення, спричинене очікуванням, пояснює не лише те, чому деякі студенти взяли дві цукерки замість шести, а й чому ми вибрали негайне задоволення коштом майбутнього щастя. Саме тому ми відкладаємо сплату податків, обравши душевний спокій сьогодні за рахунок паніки наприкінці цього місяця або штрафних санкцій на початку наступного. Саме тому ми безконтрольно використовуємо паливо, не зважаючи на неминучу енергетичну кризу, і беремо кредити, не переймаючись збільшенням відсоткової ставки. Ми беремо те, що хочемо і коли цього хочемо (а хочемо ми зараз), а на завтра відкладаємо те, із чим не бажаємо мати справу сьогодні.

Під мікроскопом: як ви недооцінюєте майбутні нагороди?

Запитайте в себе, якими майбутніми винагородами ви торгуєте щоразу, коли піддаєтеся спокусі або зволікаєте з якоюсь справою. Яка негайна ціна примхи? А вартість у довгостроковій перспективі? Це взаємовигідна угода? Якщо раціональна частина вас говорить, що оборудка нечесна, спробуйте вловити момент, коли ви змінюєте свою думку. Що ви думаєте і відчуваєте — що змушує вас виставляти майбутнє на продаж?

Засліплені винагородою

У нашому попередньому змаганні за самоконтроль люди погодилися, що шість смаколиків — це краще, ніж два. Але коли дослідник поклав їх на стіл і запитав, візьмуть вони ці ласощі зараз чи воліють зачекати, 80 % студентів Гарварду й Інституту Макса Планка змінили своє рішення. Рахують вони нівроку, але їх засліпила обіцянка винагороди. Біхевіоральні економісти називають цю проблему обмеженою раціональністю — ми раціональні до певного моменту. Коли ми гіпотетично щось уявляємо, то абсолютно раціональні, але коли спокуса реальна, мозок переходить у режим пошуку винагороди, щоб упевнитись, що ми нічого не втратимо[163].

Впливовий біхевіоральний економіст Джордж Ейнслі стверджує, що така зміна початкового рішення лежить в основі більшості невдалих випадків самоконтролю — від алкоголізму до залежності, переїдання та боргів. Більшість людей глибоко в душі прагне протистояти спокусі.