Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

-Приїжджай! Оформимо тобі найкращий лікарняний лист! - натхненно відповів він.

-Саша, мені не треба найкращий... Звичайний... Довідка на кілька днів. - уточнила я.

   Раніше він ні на крок не підпускав мене до своєї клініки, тепер можна навіть приїхати до нього. Прогрес певний, кордони поступово відкриваються. Але гумор його, напевно, мені ніколи не зрозуміти.

-Я чекаю... - з трепетом відповів він, а я покрокувала до ванної, щоб закрити нарешті кран із гарячою водою та втихомирити піну, яка піднялася практично до стелі.

      Гаряча ванна не принесла мені очікуваного задоволення. Поки я намагалася розслабитися, міміка моя продовжувала залишатися в дикому подиві.

   Ретельно проводячи мочалкою між стегон, я побачила синяк, схожий на вм'ятину від пальця. Кров знову застигла в моїх венах, і я судомно почала оглядати себе.

   «Як він міг? Він продовжує насміхатися наді мною! Бреше, вигадує безглузді пояснення і творить свої чорні справи!»

-Фух! - видихнула я вголос. Згадала, що нещодавно на роботі сіла на зламану табуретку і защемила ногу саме в цьому місці.

    Збираюся, щоб поїхати до нього в клініку. Нарешті я побачу його робоче місце. Місце, де він цар і бог, шанований і популярний лікар, за його словами. Успішний трудоголік і чоловік, який мотає нерви на твердий кулак. Посміхнулася сама собі в дзеркало. Я знаю, що він знайшов у мені. Я, безумовно, красива дівчина. І я ж теж, не подарунок. Для повного щастя і гармонії у стосунках мені всього лише треба навчитися не реагувати болісно на його жарти та дивитися на багато речей крізь пальці. Але якщо мені вдасться прив'язати його міцно до себе, та ще й одружити, я стану дружиною доволі забезпеченого чоловіка.

   «Презентабельна будівля і чудовий ландшафтний дизайн навколо! Скільки ж грошей сюди вкладено!?» - зазначила я про себе, розглядаючи місце його роботи.

    Сам центр, мабуть, добре розвинений і надавав послуги різного призначення. Сюди під'їжджала і швидка з пацієнтами, які потребували якісної, невідкладної допомоги. Тут були й реанімація, судячи з написів, різнопрофільний стаціонар і саме терапевтичне відділення.

  Саша говорив мені часто про роботу, але моя фантазія малювала мені кабінетик, де він сидить і вважає себе головним, і невелику будівлю з лабораторією.

   Я не дивуюся своїм нестикуванням у думці про нього. Така серйозна людина, а стільки в ньому потаємних кутів і «талантів». Безумовно, я недооцінювала його роль. Сприймала все не так, як слід було. Весь цей час він намагався виправити мою поведінку лише тому, щоб я відповідала йому, його статусу і професії.

-Добрий день, а де приймає Олександр Олександрович?

    Жінка в реєстратурі, не відриваючи погляду від монітора комп'ютера, монотонно запитала:

-Ви за записом? Вам о котрій призначено?

Я зам'ялася і набрала Олександра.

-Саша, я за записом? Тут запитують...

-Секунду, кохана! Зараз тебе проведуть до мене!

   Чекаю, пильно розглядаючи жінку з реєстратури. Відразу ж після дзвінка Олександру пролунав дзвінок і на її мобільний.

-Йдемо, я вас проведу! - сказала вона мені, неохоче вибираючись зі свого робочого місця. -Я тут що? Провідницею влаштувалася? - бурчала вона собі під ніс.

-Сказали б куди, я й сама б пішла! - спокійно відповіла я їй.

   Вона призупинилася, оглянула мене від низу до верху, підняла палець догори та почала наставницьким тоном:

-Я тут двадцять із гаком років працюю! Але особистим секретарем до Олександра Олександровича не наймалася! Вас багато, а я одна! То одну до нього проведи! То іншу! А працювати хто буде?

   Вона хмикнула і швидким кроком пішла вперед.

-Почекайте! Як вас? Світлана... - запитала я навмання і влучила в точку.

-Світлана Миколаївна! - випалила вона, не обертаючись.

  Я здивувалася своїй кмітливості, зазвичай так просто імена я не вгадувала.

-Світлана Миколаївна, почекайте! У вас щось прилипло до... Ну до сідниці! - зніяковіла я. - давайте я відліплю.

Вона тут же повернула голову і нагнула її оглянути себе.

-Нічого не бачу! Стікери напевно!

-Я відліплю. Не ворушіться! - я удала, що віддираю уявний стікер, а сама, між іншим, поставила їй запитання, яке мене хвилювало.

-І часто ви до нього пацієнток водите? Без запису! - уточнила я.

-Та ну вас! Олександр Олександрович ще той серцеїд! Усім увагу приділить, нікого без поради не відпустить, але я ще не бачила його з жодною дамою, яка змогла б підкорити його серце. По-моєму, за ним пів міста окропом ссуть! На прийом лізуть і хворі, і здорові! Але він делікатно їх відшиває! Але й приймати не гребує. І ти, я дивлюся, одна з них. Що тут приховувати... Ех! Набридло все!!! - втомлено додала вона.

-Це ми ще подивимося! - підморгнула я їй.

-Чого дивитися? Усі ви однакові! А він у роботу свою закоханий!

-І в мене! - підморгнула я їй упевнено.