Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

Ліза тільки вказала мені на це чудо, потім показала рукою на годинник.

—Не барися, — сказала вона й зачинила двері.

—Рох, а ти часом не підслуховував? — запитала я велетня

—Ой, та що вас слухати то про штуки оті ваші то про хлопців. Не цікаво, не те що у... — Рох замовк не закінчивши думки.

Як би кролики червоного то він би був перший, а я ж тільки посміхалася, бо в нього був такий винуватий вигляд, що аж шкода. Он вушка  аж повисли від сорому.

—Рох, Рох ти ж дорослий кролик, а таке робиш. Нумо відвернися мені потрібно перевдягнутися, —сказала й дістала обрану сукню із шафи.

Мій велетень слухняно розвернувся до мене хвостиком, щось бубоніючи собі під носа.

  Перевдягнутися так щоб не зруйнувати зачіску те ще та задача, але ми не шукаємо простих шляхів. Трішки магії і вуаля все готово. Прохолода шовку торкнулася шкіри, сукня сіла ще краще ніж коли я її купувала. Щоденні тренування дали результати, як мінімум на моїй зовнішності.

Так тепер підбори, десь в мене були чудові босоніжки.

—Рох ти не бачив мої туфлі такі чорні замшеві? — звернулася я до кролика, коли вже втомилася переривати всі коробки у шафі.

Він дуже уважно на мене подивився, а потім сказав самі геніальну річ:

—Оті що в тебе в руках? Бачив тоді.

Я подивилася на свої руки.

— Ти ба точно. Це я мабуть приготувала їх одразу.

—Устино, тебе вже чекають, а ти досі вовтузишся, — Рох як завжди сама чемність. І от за шо я його тільки люблю цю чорну нахабу.

Так босоніжки є, сукня є, сумочка є, тепер декілька крапель парфумів з запахом бузку й ревеню. Фінальний штрих і я готова до  сьогоднішнього вечора.

—Скажи чесно, як я виглядаю? — ч подивилася на Роха.

Кролик уважно дивився на мене, а потім сказав:

— Ти сьогодні неймовірна, чесно-чесно, — і він засяяв.

—Йди вже відьмо, хоч відпочину без тебе, — Рох був як завжди.

—Люблю тебе кролику! — надіслала велетню повітряний поцілунок і  вийшла з кімнати.

"Будь обережна" пролунало в моїй голові, я посміхнулася й подумала, що буду.

Сходинка за сходинкою, ось я така гарна, а внизу мене зустрічають як якусь зірку. Такі думки крутилися в моїй голові, але дзуськи внизу мене чекала тиша. От придумаєш собі щось, а в житті одразу ніт. Ну й добре, зате коло дзеркала можу спокійно покрутитися й як порядна сучасна дівчина зробити селфі.

Зверху роздався стукіт підборів. О значить я раніше Лізи.

Вона спускалася в зеленій сукні з високим коміром та довгими рукавами,  але з фантастичним розрізом, що підкреслював її стрункі ноги, босоніжки на велетенський шпильці, я в таких і в стояти не змогла б, а вона ледь не летить. Своє руде волосся Ліза зібрала в високий хвіст, а привабливе обличчя обрамляли  декілька пасм волосся.

— Ти дивовижно виглядаєш, — зробила я їй комплімент.

—Дякую. Від красуні чую, — вона посміхалася.

І як ми ото могли гризтися спочатку, це питання для мене буде загадкою. 

— Ходимо, а то нас скоро шукати будуть. Я вже відчуваю, як мій братик нервується, — поглянувши останній раз у люстро сказала Ліза.

Ми в гарному настрої залишили дім.

Зачинивши двері, я прошепотіла декілька охоронних слів, так про всяк випадок.

Наздогнала  Лізу вже коло повороту в сад, далі пішли разом.

Богдан з Андрієм сиділи в альтанці й про щось говорили напівшепотом.

—А ось і вони, ми вже думали подавати в розшук, — Андрій побачив нас першим і підвівся на зустріч.

Богдан послідкував за його прикладом та повернувся до нас обличчям.

Я завмерла за декілька кроків до альти, якась невпевненість та сором’язливість охопила мене до кінчиків пальців.  Підійнявши очі від землі я зустрілася поглядом з блакитними очима в яких читалося захоплення.

Богдан хотів щось сказати, але Андрій перебив його на пів слові:

—Дівчата, ви сьогодні неймовірні!

—Дякую, братику, — Ліза підійшла до брата та стала поруч.

—Ну що портал і пішли, — сказала дівчина й елегантно махнула рукою.

Перед нами відкрився магічний прохід.

Першим пройшов Андрій за ним Ліза, я тільки намагалася зробити крок, як сильна рука лягла мені на спину обіймаючи за талію. Богдан нахилився й прошепотів на вухо:

— Ти сьогодні, як завжди неймовірно красива.

Його дихання опалило мені шкіру, викликавши сиріт на шкірі.

—Дякую, — відповіла я в передбаченні дивовижного вечора.

Ми зробили крок у портал й опинилися у темному дворі де через арку воріт вирувало нічне життя курортного міста.