Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 38

     Макс.

     Увечері знову зустрілися з Муратом за вечерею в ресторані.

- Я взяв на себе сміливість і доручив знайомим трішки поспостерігати за твоєю Марійкою. - почав Мурат, оцінюючи мою реакцію.

     Якщо чесно, я навіть жувати перестав. Витріщився на товариша, не розуміючи, чому йому на думку прийшла така ідея. 

- Навіщо? - поцікавився, і поклав виделку на стіл.

     Це зовнішні намагаюся триматися спокійно, а всередині все завмирає. Мабуть комусь таки треба було це зробити. Зрозуміти, нарешті, що собою уособлює таємнича особа на ім’я Марія. Котра, то звалюється на голову нізвідки, то зникає, миттєво, в нікуди…

- Ну хоча б для того, щоб зрозуміти її поведінку, а ти так себе не картав за її зникнення. - пересмикнув плечима Мурат.

      Відкинувся на спинку крісла, та приготувався уважно слухати товариша, але він як навмисно тягнув паузу. 

- І…? - запитав, не витримавши внутрішньої напруги.

- Цікава дівчинка. - зауважив той, і знову ця пауза. - Ну добре-добре. Не буду тягнути інтригу.

- Вона не така вже й проста, як здається на перший погляд. Почну з батьків. Досить заможна родина. Закордонна освіта. - гортає інформацію на своєму стільниковому телефоні.

     “Здається, я навіть в черговому бізнес-проекті співпрацював з батьком Марії, якщо інфа Мурата правдива і її прізвище дійсно таке.”

- А фінансові проблеми в родини є? - поцікавився я.

- Ні. Справи у батька йдуть досить непогано. Принаймні стабільно так точно.  - відповів Мурат. - Тепер про її контакти.

Товариш знову замовк, почав ретельно щось шукати на смартфоні.

- Ось. - демонструє мені фото. - Він чекав Марію під під’їздом її будинку.

     “Педуард, власною персоною! І чому я не здивований!?”

- А до цього  типчика, вона їздила на роботу, а потім вони поїхали до нього! - відрапортував Мурат.

     Сам не помітив, як мої вилиці напружилися. 

     “Що це? Ревнощі? Я вже встиг повірити, що ця дівчина може бути моєю? От тільки в неї, видно, геть інші плани. Чи вартував для неї бодай хоч щось, наш короткий зв’язок? Якщо декілька випадково зірваних поцілунків можна назвати “зв’язком””.

- І хто цей типчик? - запитав майже спокійним голосом, але в середині просто вирує все.

- Звичайний хлопчина айтішник в досить заурядній компанії. - буденним тоном відповів друг. 

     “Приятель айтішнік. Вже починати боятися? Після стрибків у Дніпро, участі: в перегонах на байку, шпигунських та настільних іграх… Наступний крок її буде яким? Спробує зламати сторінку Пен@@гону?”

- Далі цікавіше! - продовжив той.

      “Фух”, - видихаю.

     Насправді вже стає моторошно, а серце пришвидшується ще більше, хоча куди ще швидше!? Потрійне кардіо на тренуванні відпочиває, в порівнянні з тими емоціями, які я зараз відчуваю.

- Тадам, вишенька на торті! - вигукує Мурат і показує мені чергове фото, на якому красива та розслаблена Марія вечеряє в компанії…

     “Звичайно, як я міг про нього забути?”

- …Пана Кураховського. Теж далеко не остання людина. - закінчив фразу товариш.

- Я знаю хто він! - стискаю щосили щелепу.

- От і я про те, Максе! Чесно, я не збираюся лізти в твої справи… 

- Вже почав! - відповів другу холодним тоном.

- Просто не можу спостерігати за тим, як ти переймаєшся за неї! Вона того варта? 

     Тру очі кінчиками пальців, більше для того, щоб не дивитися на те фото з Кураховським, а не тому, що в мене почалися проблеми з зором.

- Зате, Оксана виявилася досить чарівною дівчиною! - змінив тему розмови Мурат. 

- Хто? - розплющив очі, знову звикаючи до яскравого світла.

- Ну, Оксана! Та, яка виплеснула на тебе вранці каву. Увесь час розпитувала в мене про тебе. Схоже, ти їй сподобався!

- Точно! - кволо відповів.

     Та думки мої явно не про ту Оксану зараз. Я все не можу скласти воєдино химерні та різнобарвні пазли про Машу. 

    Якщо її родина заможна, навіщо шукала гроші? Наплела про якісь коштовності, які викупив Педуард. Звідки у дівчини з ідеальним вихованням, такий хист до азарту та адреналіну? Це ж треба було додуматися стрибнути в Дніпро! Чи запхати свою дупу на байка, ледве не загинувши на перегонах. Вже про подальші її кроки навіть думати зайвий раз не хочу! 

      Взагалі, по великому рахунку, не можу збагнути роль Марії у моєму житті! 

     Протиріччя просто розривають мене зсередини. Одне я розумію точно, з її боку все що між нами було не більше ніж “гра”, мети якої я ще й досі не розумію…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍