Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

Переодягнений стюардесою шпигун завернув до туалету, але як і слід було очікувати, він помилився дверима і за звичкою зайшов у чоловіче відділення.

- От же лопух! - хмикнув Макс.

- Акторе, йди за мною, - наказав агент Бульдог, - Сакура, прикриваєш на вході!

Слідом за шпигуном до туалету зайшли батько і син, мама залишилася чекати зовні. Агент Бульдог негайно рушив у сусідню зі шпигуном туалетну кабінку. Макс залишився під дверима і приготував свій газовий балончик «тік-так» для підстраховки. Куратор спритно підтягнувся на стіну, швидким рухом перекинув ноги і стрибнув на шпигуна. Усе сталося так швидко, що Кнежевич навіть не встиг зреагувати. У кабінці зав'язалася недовга боротьба. Нарешті все стихло. Відчинилися двері: у кабінці стояв агент Бульдог над поваленим шпигуном, у якого були зв'язані руки та заклеєний плiвкою рот.

- Акторе, нам треба придумати, як вивезти його звідси непомітно, - сказав він. - Не можна привертати увагу. Польська влада не потерпить скандалу, тому ми повинні діяти таємно.

Макс озирнувся на всі боки і побачив відро зі шваброю. Тут він згадав, що йдучи сюди помітив візок прибиральника туалетів, який той залишив на вході в коридорі.

- Придумав! Я зараз, - сказав він і кинувся на вихід.

Виявилося, що агентка Сакура скористалася візком, щоб перекрити вхід відвідувачам до чоловічого туалету. Вона притримала двері й допомогла завезти візок усередину.

Ніким не потривожені агенти поклали зв'язаного шпигуна на нижню полицю візка, замаскувавши щітками і ганчірками. Для вірності куратор зняв свою куртку і прикрив нею ворога.

- Молодець, хлопче, ти це добре придумав! - похвалив він Макса і штовхнув візок до виходу. - Сакура, у коридорі чисто?

- Нікого, - відповіла вона, маючи на увазі прибиральників. Але Макс не сумнівався, що якби навіть вони з'явилися поруч, агентка легко змогла б із ними впоратися.

- Сакура, Акторе, ви прикриваєте вантаж по боках, - попередив Бульдог і вивіз візок у коридор.

Залом аеропорту снували поспішаючі пасажири, які намагалися не запізнитися на свої рейси. Метушня допомогала агентам пересуватися непоміченими в натовпі. І ось коли до виходу на вулицю вже залишалися лічені метри, у будівлю аеропорту зайшла велика група людей. Вони рушили назустріч і невдовзі агенти опинилися затиснутими серед пасажирів. Коли вони, нарешті, розминулися, то виявилося, що візок порожній.

- Нас перехитрили, - гірко усміхнувся агент Бульдог.

- Але як же таке могло статися?! - обурився Актор, розмахуючи руками. - Адже в нас усе так добре вийшло...

- Буває й таке, - відгукнулася розчарована Сакура. - До цього теж треба бути готовим.

- Принаймні тепер ми знаємо, що Йосип Кнежевич, хоч би як його там не звали насправді, вже напевно у Варшаві, - виголосив куратор.

На зворотному шляху в машині агент Бульдог доповів Першому про те, що операція зірвалася.

- Ну, як ти, Максе? - звернулася до нього Сакура.

- Не люблю програвати,- пробурчав він і знову відвернувся до вікна.

- Гей, хлопче, програвати теж треба вміти гідно, - зауважив куратор. - Така вже робота спецагента, удача не завжди на нашому боці.

- Але ми проаналізуємо і зробимо висновки, щоб у майбутньому така ситуація більше не повторилася, - додала агентка Сакура.

- Я тільки не розумію, як їм це вдалося? - дивувався хлопчик.

- На шпигунську мережу працюють професіонали, вони добре навчені таким фокусам, - відповів агент Бульдог.

- Але як?! - допитувався Актор. - Усе це нагадує фокуси відомого ілюзіоніста Девіда Коперфільда! Я колись дивився його виступи по телевізору. То може він теж на них працює?

- Що? Коперфільд - завербований шпигун ФСБ?! - розсміявся куратор. - Це неможливо. Такі люди завжди під наглядом різних спецслужб, тому що володіють унікальними здібностями, - пояснив він.

Але Актора це не переконало, все ж таки залишалося відчуття якогось неймовірно хитрого фокусу, за допомогою якого агентів обвели навколо пальця.

Коли машина зупинилася біля будинку Макса, куратор повернувся до нього:

- Не вішай носа, агенте 2601! Цього шпигуна ми обов'язково виловимо і тоді вже йому точно не позаздриш, - сказав він на прощання.

Удома на Макса чекала гаряча вечеря і шкільне домашнє завдання. Їсти зовсім не хотілося. Через поразку пропав апетит. Але він постарався запхнути в себе трохи їжі, щоб не засмучувати маму.

- Як справи, синку? Чому такий сумний? - поцікавився тато.

- Ти не захворів часом? - спитала мама і помацала його лоба.

- Зі мною все гаразд, - відповів син усім одразу, - просто трохи втомився.

- Зовсім тебе вимотали у твоєму агентстві, навіть пообідати не дали сьогодні, - обурювалася мама.

- Не хвилюйся, ма! Агентка Сакура дала мені перекусити.

- Які новини в школі? - запитав тато, намагаючись відвести тему розмови.

- У школі все як завжди, вчителі старанно втовкмачують знання в наші тупі голови, - намагався пожартувати Макс.

- Було б добре, якби ви ці знання так само старанно вбирали, - посміхнувся тато.

Рем крутився під столом, випрошуючи частування у господаря. Хлопчик звернув на нього увагу і згадав події сьогоднішнього дня.

- А знаєте, ми з Ремом сьогодні перемогли страхи Плохiша! - похвалився він батькам.

- Як же це? - здивувався тато.

- Ну, я помирив Віталіка і Рема між собою.

- Похвально! - відгукнулася мама.

- І коли ж чекати цього хлопчика до нас у гості?

- Планую на завтра.

- Чудово, якраз вихідний буде і ми всі зможемо познайомитися з твоїм новим другом, - зауважив тато.

Після вечері Макс вивів собаку на прогулянку.

- Ось бачиш, агенте Рамзес, сьогодні ми програли шпигунам. Навіть моя славнозвісна кмітливість не врятувала становища, - звернувся він до собаки. - Це дуже гірко усвідомлювати. Але агент Бульдог сказав, що програвати теж треба вміти. А мені чомусь сумно, я не можу гідно прийняти поразку, - безрадісно сказав Макс.