Леонід Плющ - У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ

показували їй місце, де розташовано таємний публічний будинок для обласного начальства. До цього будинку вчащає і начальство, що приїжджає з Києва. Довколишні мешканці знають про цей будиночок спочинку від державних справ, і нетяжко уявити, що вони думають про радянський уряд.

У 1970 чи 1971 році в Миколаєві була республіканська нарада, присвячена роботі дитячих садків у сільській місцевості. У ній брали участь представники ЦК, Міністерства освіти, заступники голів обласних рад трудящих, голови багатьох колгоспів України. Миколаївську область вибрали тому, що дитячі садки там у найкращому стані. Незадовго до цього показували створені дитячі садки, збудовані за спеціальними проектами будівлі. Проте коли готували нараду, то виявилося, що майже у всіх дитсадках немає ігрових майданчиків, немає ніякого обладнання та ігрових матеріалів. Матеріали негайно закупили, а обладнання для майданчиків замовили у концтаборах поблизу. В’язні і тут допомагали творити «потьомкінські села» соціалізму.

На підставі цих та інших численних фактів я зробив висновок, що у нас в країні створено нову форму експлуататорського суспільства.

*

Самвидав у ті часи був переважно художнім та філософсько-релігійним, і можливо, тому моя перша робота не була широко розповсюджена. Лише через декілька років я довідався, що цю роботу десь знайшли і дали за неї термін, бо там були надто різкі вислови. У всіх подальших працях я намагався висловлювати злу критику евфемістично: навіщо казати, що Андропов — бандит, і що за ним плаче Нюрнберг, можна ж написати, що організація його антиконституційна, антирадянська і т. д. Сенс той самий, зате читачеві, може, дадуть менший термін.

На роботі у цей час було спокійно. Лабораторія шукала свою тематику, розпорошувалась на найрізноманітніші проблеми. Я все більше переконувався у тому, що математика явно поки що нездатна зробити істотний внесок у розвиток біології, медицини та психології.

Професор, що страждав від докорів сумління через свою буржуазність, познайомив мене з професором П. з Інституту фізіології.

П. вивчав китайські точки. Він розробив прилад, що вимірює їхні біопотенціали. Виявилось, що при захворюваннях внутрішніх органів у пов’язаних з ними точках спостерігається різке підвищення потенціалу. П. хотів розробити відповідну діагностику захворювань. Але якісь постійні перешкоди все сплутували. Виявилось, що потенціал у точках залежить від магнітних бур на сонці. П. попросив мене довести статистично, що такий зв’язок є. Я почав з того, що спробував перевірити, чи не є «чакри» часом енергетичними центрами за йогівськими теоріями — різновидом китайських точок чжень-цзю-терапії. І справді, вздовж спинного хребта ми знайшли 12 точок з підвищеним потенціалом, що відповідали чакрам.

П. дав мені дані за декілька років, дані про потенціали в різних точках і дані про магнітні бурі. Я зіставив їх і справді показав яскраво виражений кількісний зв’язок між цими даними (хоча сам матеріал був дуже хаотичний, і довелося вирішувати безліч проблем, аби його впорядкувати).

У цей час прийшла брошура корейського професора Кім Бон Хана про кенрак-систему. Починалась вона дуже кумедно. Під керівництвом мудрого Кім Ір Сена корейські вчені втілили в життя заклик вождя і об’єднали давньокорейські та сучасні наукові досягнення. Завдяки цьому вдалося знайти пояснення чжень-цзю-терапії. Виявилось, що окрім нервової, кровоносної та лімфатичної системи є ще 4-та провідна система, яка пов’язує між собою енергетичні центри організму — китайські точки. Кім Бон Хан доводив це з допомогою гістологічних зрізів. У брошурі наводились відповідні фотографії.

Я запалився і почав агітувати П. перевірити і розвинути ідеї корейців, щоб ми змогли спертись на нові дані у вивченні китайської та індуської давньої медицини. П. зауважив, що брошуру написано на вкрай низькому науковому рівні.

— Тим паче ви маєте все це перевірити.

Невдовзі відбулась Всесоюзна конференція з чжень-цю терапії. П. приїхав звідти у веселому настрої. Найновіші досягнення корейської соціалістичної фізіології виявились черговим блефом.

З фотографій не було видно нічого, треба було озброїтись діалектико-матеріалістичними окулярами, щоб помітити четверту провідну систему (як це сталося свого часу з О. Лепешинською, що побачила, як безклітинна речовина перетворюється на клітинну).

Конференція закінчилась сміхом, але партія заборонила публікувати висновки: це могло посварити СРСР з Кім Ір Сеном. А тут вже не до сміху.

У цей час неподалік від нас з’явилась суворо засекречена біокібернетична лабораторія, яку очолювали Кій і Колесников.

Раніше вони належали до відділу Амосова. Я ще був студентом, коли мене з ними познайомили. У них з’явилась ідея знімати біоструми з якого-небудь органу здорової людини і передавати їх на відповідний орган хворого, після чого він зможе, наприклад, ворушити паралізованою ногою. У такий самий спосіб вдасться лікувати імпотенцію. У своїх мріях вони заходили й далі: вводити електроди в мозок і з допомогою радіосигналів керувати поведінкою людини. Якось я прочитав про подібні досліди американського вченого Дельґадо. Показав Кієві. Вони пішли у ЦК партії, показали статтю і пояснили, що американці зможуть знайти метод радіокерування масами людей і ми не повинні від них відставати. Секретар ЦК у справах науки дав відповідне розпорядження. Серйозні вчені нашого інституту намагались вгамувати запал молодих ентузіастів, скласти обачний план роботи, науково обґрунтований. Але Кій та Колесников з підтримкою ЦК так дуже тиснули, що обидва «вчені» отримали автономію у відділі біокібернетики. Вони почали інтриги проти Амосова, проти його працівників. Доходило навіть до боротьби за туалет. Нарешті Амосову вдалося вигнати їх з відділу. Вони створили самостійну лабораторію. Її робота була оповита таємницею. Навіть звичайні техніки майже не розмовляли з нами (наші лабораторії були поруч). Почались інтриги й проти нашої лабораторії. Нашому завідувачеві Антономову важко було з ними боротись: він не мав заслуг і чинів Амосова. Та й плести контрінтриги він не дуже вмів, хоча й намагався.

Над нами зібрались хмари.

У цей час до нас на роботу влаштувався молодий технік. Він був кандидатом в члени партії. Я був комсомольським діячем, і тому він попросив мене залагодити його дещо заплутані справи зі вступом у партію. Я обережно розпитав його і побачив, що це чесний, наївний хлопець.

Я прямо спитав у нього:

— А нащо тобі це треба?

— Не треба. Просто парторг в армії вмовив.

Я обережно нагадав йому про Сталіна, про Хрущова. Він зрозумів і попросив допомогти йому спекатися високої честі бути членом партії. Це виявилось нескладно (хоча незначні неприємності у нього все-таки пізніше були).

Якось в інституті розійшлася чутка: будуть перевіряти роботу лабораторії Кія і Колесникова. Антономов увійшов у комісію.

Виявилось, що лабораторія ця уклала угоду з Міністерством оборони і під чесне слово закупила безліч приладів на величезні суми. (Один з