Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

І ось він уже перевернувся на бік, готуючись заснути, коли до його вух долинув тихий схлип. Демоноборець завмер на якусь мить – він умисно не зачинив двері, та й інших людей в його квартирі не було, тож здогадатися хто видавав подібні звуки було не складно.

Наступної миті він зіскочив з ліжка, прихопив із крісла халат і, одягаючи його на ходу, попрямував в кімнату гості.

Спершу він думав, що вона плаче, але коли відчинив двері, побачив дівчину на ліжку під одіялом.

Вона лежала на спині вся мокра від поту. Волосся прилипнуло до її обличчя і шиї, а серце билося настільки голосно і швидко, що він міг би його почути, навіть якби не застосував до цього підсилюючих слух чарів.

При цьому дівчина лежала абсолютно непорушно, тільки тремтіла усім тілом і зрідка схлипувала ледь чутно, наче хтось умисно позбавив її можливості рухатись і говорити.

Першим поривом було її розбудити. Він навіть протягнув руку в її напрямку, але в останню мить зупинив себе. Можливо… Можливо він знайде усі відповіді там в її сні. Що як цей кошмар частина тих спогадів, через які вона нічого не хоче згадувати? Що як він допоможе зрозуміти, де вона увесь цей час знаходилася?

І, провівши над дівчиною рукою, Шейн застосував закляття морфал. Перед його очима одразу ж повстав сірий туман. І Вінфред терпляче очікував, коли в цьому тумані почнуть формуватися силуети і образи, але замість цього посеред цієї безмежної і холодної мли несподівано виникнула пара яскравих фіолетових очей, а уже в наступну мить його грубо виштовхнуло зі сновидіння. Закляття розсипалось і його накрило віддачою.

Від болю Шейн похитнувся і впав на одне коліно, обхопивши голову руками. Що ж, тепер сумнівів в тому, хто приклав руку до амнезії Аніки не залишалося. Він знав тільки одного мага, здатного на таке. Проклятий Лірен, подбав про те, щоб ніхто крім нього більше ніколи не зміг проникнути в свідомість дівчини.

Ще якусь мить він витратив на те, щоб отямитись, після чого торкнувся тремтячою рукою плеча дівчини.

- Ані, - тихо покликав він, побоюючись налякати її ще більше.

Але від його дотику дівчина різко підскочила і з переляку скотилась з ліжка. Упавши на підлогу з глухим ударом, вона, здавалося запанікувала ще більше. Тому Шейн, клацнувши пальцями, увімкнув разом усі світильники в кімнаті.

Уже за мить приміщення залило яскраве біле світло, і Аніка на підлозі затихла. Шейн труснув головою, щоб прогнати запаморочення, від чого та ще більше розболілася, і, обійшовши ліжко, присів перед дівчиною.

Аніка забилася в куток між ліжком і тумбочкою й тремтіла, закриваючи руками голову. Шейн приголомшлено завмер. Наче хтось облив його несподівано холодною водою – усю сонливість як рукою зняло, а перед внутрішнім зором мимоволі повстали картини з минулого.

Ця поза йому була до болю знайома, і побачивши Аніку такою, він… Він просто закам’янів. Шейн відчайдушно намагався згадати, що би могло її заспокоїти чи підбадьорити, але в його голові зробилося напрочуд порожньо. І тільки сцени минулого зринали то тут, то там проти його волі.

Нарешті, так і не придумавши нічого, він протягнув насторожено руку, але дівчина несподівано відсахнулася від його долоні і кинула на нього переляканий ворожий погляд. Наче поранений звір, якого силоміць засунули в клітку, вона відповзла від нього подалі і заперечно мотнула головою.

В її погляд поступово поверталася усвідомленість, доки вона, нарешті, не схлипнула, і не закрила долонями обличчя.

Вінфред знову було протягнув долоню, щоб допомогти їй піднятися, чи втішити її, він ще і сам не знав. Але Аніка різко відштовхнула його долоню і знову заперечно мотнула головою.

- Не торкайся мене, будь ласка…

Вона просто не знала, що робити, як взяти себе в руки чи знайти рівновагу. Вона наче все ще була там і в той же час тут. Здавалося, вона просто божеволіє. А може це правда…

Андрея не знала як з цим впоратись, чи як пояснити свою поведінку Шейну. Але чим довше вона зосереджувалася на цьому, тим далі відступала паніка, доки вона, нарешті, не отямилась.  

Шейн все ще був тут. Сидів непорушно навпроти і мовчки спостерігав за нею. Коли ж вона подивилась на нього, в його погляді уже не тільки тривогу можна було побачити, але й підозру.

- Як ти? – тихо запитав він, стиснувши руки в кулаки.

Дівчина поправила волосся і глибоко вдихнула.

- Думаю, уже краще, - невпевнено відповіла вона, і очі демоноборця зіщулились.

- Що це?..

- Кошмар! – викрикнула вона, перш ніж він встиг закінчити. – Просто жахливий сон… Ці привиди… Думаю, я надто багато бачила їх за сьогодні.

- Привиди? – не приховуючи недовіри перепитав Шейн.

Андрея побіліла. Демоноборець стрімко встав, поморщився, наче від болю, і попрямував до виходу з її кімнати, але перед самісінькими дверима раптом зупинився і різко видихнув.

- Знаєш, ти не зобов’язана розповідати мені про все… Просто, не обманюй…

Дівчина здригнулася усім тілом, а Шейн, так і не повернувшись до неї обличчям, вийшов, хлопнувши за собою дверима.

- Пробач, - ледь чутно шепнула вона. – Мені справді жаль…