Анна Ліє Кейн - Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн

Прокинулася від того, що страшенно боліла шия. Варто було мені розплющити очі, і я зрозуміла, що не одна вона постраждала.

Я заснула у кріслі, читаючи книгу. Права рука озвалася болем, лишень поворухнула нею, а ліву ногу я зовсім не відчувала.

Небесний схил тільки починав світлішати. Близько години до світанку.

Коррадо спав на ліжку в позі ембріона.

Дочекавшись поки рука і нога прийдуть у норму, я відклала трактат по мілаїрському етикету і підіткнула пасинку ковдру, потім тихо вийшла з кімнати й попрямувала до своїх покоїв.

Але не дійшовши до дверей кілька кроків, я зупинилася, помітивши фігуру наприкінці коридору. Вона швидко спустилася з другого поверху, з боку правого крила, і попрямувала до головного виходу із замку. Я наважувалася хвилину і, підібравши спідниці, вирушила за маршалом.

Не впевнена, що впізнала б когось іншого з такої відстані в напівтемряві, але Асгейр Гунар вирізнявся не лише яскравим сніжно-білим кольором довгого волосся, а й міцною фігурою та впевненою ходою.

Вийшовши в хол я озирнулася і швидше попрямувала до меншого коридору, перед самим виходом з палацу. І тут…

- Ні! - Тільки встигла скрикнути я, коли до моєї шиї приставили заточену сталь. А після цього сильна рука затиснула рота, притискаючи мене спиною до чоловічого тіла.

- Я зараз відпущу. Не кричіть, леді Сандро, – тихо і спокійно промовив третій принц Мілаїри. Я кивнула, відчуваючи, що моє серце зараз проб'є грудну клітину.

Асгейр розтиснув руки й ступив назад. Я відбігла на пару кроків, обернулася і притиснулася до стіни, обмацуючи рукою шию:

- Що ви робите? - Зашипіла я.

- А якого шиха ви за мною стежите? - таким же злим шепотом запитав мілаїрець, але все ж винно відвів очі: - Я не впевнений, що в цьому замку мені безпечно перебувати. Тому попрошу вас, світла леді, не підкрадайтеся до мене зі спини.

- Вибачте, - я теж відчула укол провини. Адже сама сиділа в покоях Коррадо, сховавши жіночий стилет у складках сукні.

- Ви щось хотіли? - різко заспокоївшись, чемно поцікавився Білий Кат.

- Так, дізнатися що таке ших, - охоче кивнула я, і співрозмовник подавився повітрям. Відкашлявшись, він подивився на мене як на душевнохвору, але зрозумів, що я серйозно і кивнув на масивні двері:

- Покажете мені садок?

- Звичайно, - я постаралася посміхнутися якомога життєрадісніше. Цього разу я сама підняла руку, пропонуючи мілаїрцю подати мені лікоть. Він спочатку лише здивовано підняв брови, і подав руку лише через пів хвилини сумнівів.

Ми вийшли на подвір'я і попрямували до невеликого, але дуже гарного і затишного саду.

- Ших це не те слово, якому треба вчити порядних ольдовійських леді, - зі своєю звичною усмішкою промовив чоловік. Мені стало цікаво, а чи вміє він посміхатися інакше.- Але для вас я поясню, це... противага нашого двоєдиного. Злий дух, який штовхає людей творити непотрібні речі: грабувати, вбивати, ґвалтувати. Це якщо у двох словах.

- Значить, вживати це слово в пристойних колах не рекомендується, - кивнула я, дивлячись перед собою. Під ногами стелилася вимощена доріжка, одна з трьох, що пронизували сад. - Куди ви прямували, світлий лорде?

- Хотів розім'ятися, - Асгейр кивнув на меч, що висів у нього на поясі.

- Так рано? - Здивувалася я. Наші чоловіки виходили на тренування не раніше сходу сонця. Зараз тільки починало світати.

- Глед - коханець Шели - друга частина Двоєдиного, - раптом тихим таємничим голосом заговорив мій супутник. - Виходить глянути на світ якраз у такий час. Вдень для нього надто яскраво, а вночі – темно. Ідеально - на світанку та в сутінках. Він вважається покровителем воїнів, він дарує чоловікам силу, удачу та благословляє на перемоги. Тренування в цей час вважається в Мілаїрі найпродуктивнішим, особлива увага приділяється самостійним тренуванням. За легендами воїн на тренуванні може почути голос Гледа і він підкаже, як уникнути смертельного удару. Ще вважається, що на світанку Глед вирішує долі поранених, чи залишити їм життя, тому в передсвітанковий час навіть лікар виходить із кімнати хворого.

Я заворожено слухала його промову, дивлячись на чоловіка знизу вгору, як минулого дня на нього дивився Коррадо. Асгейр безперечно був гарним оратором, вміло грав інтонаціями та гучністю голосу. Все навколо ніби сіріло і втрачало значущість, коли він говорив.

– Я завадила вам?

- Зовсім трохи, - чоловік повів плечем і відвернувся, дивлячись на кущі троянд, які вже були позбавлені квітів. - Я все одно хотів ще поговорити з вами. Без свідків це навіть краще.

Я згадала, що мала прийти до нього ввечері прислужувати в покоях і похолола. Опустивши голову, я прикусила губу, зі страхом чекаючи на наступні слова Асгейра. Він теж мовчав, неквапливо ступаючи вперед. Нарешті тишу потривожив його голос:

- Чи правда те, що кажуть у палаці?

Я насупилась, так і не піднявши голови. Моя рука, що лежала на лікті маршала немов оніміла, я майже не відчувала її. Так само як і ноги, що стали ватними. Що такого міг почути у палаці Асгейр? Він лише день тут. І в кого вистачило сміливості пліткувати з Білим Катом?

- Арне вже збирається включити це до своєї балади. Разом з тим, як ви повернулися до палацу, - на останній фразі голос чоловіка став уїдливим.

Я нарешті не витримала і, відсмикнувши руку, відійшла на крок. Зчепивши зуби, гордо скинула голову. Усередині зачаївся страх, і я сама прокляла себе за те, що зважилася піти за Гунаром. Чого мені варто було забитися у свої покої? І що він зараз може від мене хотіти?

- Світлий лорде, - рішуче почала я. - Я не могла повернутися до Вомон-ле-Тіссен як...

Я поблукала поглядом краєвидами за спиною чоловіка, шукаючи відповідне слово. Пристойним леді не личить висловлюватися так, як хотілося б мені, але я всього кілька разів чула лайку прислуги й мало що запам'ятала.

- Як принижена загарбниками жінка. Я не могла припустити, щоб мене перестали сприймати як герцогиню люди, на повагу яких я ледве заслужила. Надто гірко для мене було допустити в їхні голови думку, що Валуа впало і ви прийшли грабувати, вбивати та ґвалтувати. Мої люди мали бачити, що зараз мілаїрці увійдуть із миром, без бажання руйнувати, і головне - Валуа залишиться під моїм контролем. Навіть якщо у Вомон-ле-Тіссен входить Білий Кат.