Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

Час бити пики!

Пояснювати що то за яйце Лялнівель мабуть не збирався. Можливо взагалі вважав, що то не жіноче діло. Чи що діло суто ельфійське. Чи болотяні духи знають, що за таргани завелися в його голові, але він, подивився на ту чорну шкаралупу, виплюнув чергове незрозуміле, надто немелодійне для ельфів слово і кудись зібрався йти. Забувши з однаковою легкістю що про дружину, що про її небезпечну магію.

Просто розвернувся до дверей і рушив.

— Ей! — Дарка інстинктивно впіймала його за передпліччя і зупинила, упершись ногами в підлогу так, наче збиралася вивужувати з води здоровенного сома, здуру проковтнувшого наживку на щуку. — Ти куди це?

Лялянівель подивився на неї з таким непідробним подивом, наче її тут бути не могло. А вона, от погана дівчина, взяла і впалі зі стелі. Чи з підлоги проросла. Чи взагалі, залетіла через вікно разом з чорним яйцем.

— Куди зібрався?! — сердито повторила питання Дарка і багатозначно посміхнулася. Просто інстинктивно.

Лялянівель з великим сумнівом на цю посмішку подивився і, здається, став підозрювати, що магія в його дружині не саме страшне.

— Поки все не розповіси, не відпущу!

— Це небезпечно, — сказав ельф, не роблячи спроби вирватися і все-таки втікти.

— Що «небезпечно»? — майже прогарчала Дарка.

Та він знущається! Зараз ще почне розповідати, що дівчата створіння тендітні, від найменшого вітру переломитися можуть і що їм краще сидіти вдома і чекати свого героя. Ну, або його молодий і гарний труп, це якщо хтось здогадається принести. А то взагалі нікого не дочекається бідна.

Лялнівель спробував обережно розтиснути її пальці і висвободити руку.

Дарка все на тих же інстинктах зжала їх міцніше.

Ельф подивився сердито.

Дівчина ще раз посміхнулася і ще верхню губу по собачому трохи задерла, щоб ікла здавалися більшими. Цьому її теж тітка Терха навчила. Так, про всяк випадок. На деяких нервових особистостей воно справляло неповторне враження. Он той жених з кораблями ледь через вікно не вивалився.

Лялянівель виявився сміливішим. Він трохи подивився, звівши брови докупи. А потім взяв і доторкнувся до правого ікла пальцем. Дарка навіть сахнулася, якимось дивом його не відпустивши.

— Ти що робиш? — спитала вона, здається нервово.

Якийсь дивний ельф їй попався. Чи вони всі такі?

— Цікаво, — сказав Лялянівель. — Ніколи орка в ікла не тикав.

Дарка спочатку не знайшлася з тим, що на цю заяву сказати. А потім запідозрила страшне.

— Не відволікай мене від цієї чорної пакості! Не вийде!

Ельф моргнув. Потім подивився на шкаралупу, яка все так же мирно валялася собі на підлозі і не збиралася нікого чіпати. Потім з сумнівом на Дарку.

— Так що приліт чорного яйця означає? — з натиском спитала дівчина.

— Що треба бити одну пику, — сказав він і смикнув лівим куточком губ. Теж якось по собачому в нього вийшло.

А може орки і ельфи насправді родичі? Просто якісь дальні.

— Навіщо? — спитала Дарка.

— Про всяк випадок, — знову смикнув куточком губ Лялянівель, дівчині навіть теж захотілося пальцем потикати, теж про всяк випадок.

— Добре, — видихнула вона. — Треба, так треба. А кому?

— Та є тут один, — чарівно посміхнувся ельф.

Відволікає, — зрозуміла Дарка і іще трохи стиснула пальці.

Лялянівель навіть не покривився.

— Я йду з тобою! — суворо сказала дівчина і озирнулася в пошуках кочерги. Кочерга в ділі побиття пик зайва в будь-якому випадку не буде.

— Та я сам впораюся, — пообіцяв ельф.

— А може мені просто цікаво. Жіноча допитливість — страшна і непереборна штука.

— Справді?

— Справді, — старанно закивала Дарка.

У неї була дилема. Кочерги в кімнаті не було. Відпускати Лялянівеля, щоб її пошукати, не хотілося. Ще втече. А тягати його за собою по будинку в пошуках… ой, назавтра ця подія такими подробицями обросте, що все місто до зими буде розповідати цей насвіжіший анекдот.

— Добре, — сердито сказала дівчина сама собі. — По дорозі якесь поліно підберу.

— Що? — явно здивувався Лялянівель.

— Я дівчина тендітна, — заявила Дарка, бо не знала, що іще можна сказати, а у ельфа брови дружно полізли на лоба, від здивування мабуть. — Тендітна! — з натиском повторила дівчина. — Мені потрібна зброя для самозахисту!

Лялянівель подивився з сумнівом. Спочатку Дарці в очі, а потім на її пальці, стиснуті кліщами на його передпліччі.

— І взагалі, що це за пакість?! — кивнула дівчина в бік чорної шкаралупи, згадавши, що в сімейному житті напад — найкращий захист. Хтось точно їй про це казав. А може і не їй, але яка різниця? — Воно будинок не спалить? Нікого тут не отруїть? Найстрашнішого демона підземелля не притягне?

— Так, — задумливо сказав ельф і Дарка відчула, що її бровам теж смикнулися вверх. — Треба прибрати. А то іще хтось знайде, підбере і… Прокляття, поняття не маю, що то за символ. Не на смерть, точно. Але щастя таким чином не бажають.

— Лялянівель!

— Ну, прокльони подібним чином підкидають. Але не завжди. Колись так одна покоївка принца в себе закохала. Одна темна ельфійка вирішила, що це буде дуже весело і допомогла їй. Ще й сукню з черевиками подарувала.

— Да? — здивувалась Дарка. Десь вона цю історію вже чула.

— Так що в будь-якому разі треба бити пику.

— Добре, — не стала сперечатися дівчина. — Зараз приберемо і підемо. Разом!

— Навіщо? Я сам впораюсь.

— І в тебе чоловіче достоїнство, — покивала Дарка. — А може я подивитися хочу. Ось викинем цю шкаралупу…

— Ні, викидати не будемо. Згодиться на щось. Воно насправді цінне як інгредієнт.

— Сховаємо і підемо. Разом! — не дала заморочити собі голову інгредієнтами Дарка. — Бо не відпущу, буду волочитись слідом.

Лялянівель подивився на неї і сумно зітхнув.

Тяжка доля жонатих чоловіків, навіть бити пику наодинці дружина не відпускає.

А за вікном тихенько хихикнула маленька сова. І добре, що ельфу було не до птахів. А то він би дуже здивувався.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍