Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— Ні, з Кіого я, здається, вже лаявся, — сказав відображенню Ярослав. — З Табаді, великим і жахливим, теж лаявся. З драконом лаявся. Залишилася лише одна кандидатура — Ярен. З дівчатами я все одно лаятися не вмію.

— Вигадуєш нову проблему для себе? — спитав вельми знайомий голос.

Вуха теж були знайомі, дещо вкоротилися, але загальне враження не змінилося.

— Намагаюся знайти того, за чий рахунок можна покращити настрій.

— Не допоможе, — впевнено сказав Далені.

— Що ти робиш на моєму підвіконні?

— Сиджу. Краєвидом милуюся, — Далені хитнувся і зобразив усмішку життєрадісного ідіота.

— Забирайся до демонів, — сказав Ярослав. Лаятися з вухатим хлопцем не хотілося. Здавалося, що саме за цим він сюди прийшов. Піддаватися на провокації різних ельфячих нащадків? Обійдуться.

— Не можу, — сказав Далені. — Сан попросила подивитися за тобою. Сперечатися з нею небезпечно.

— Думаєш сперечатися зі мною весело та приємно?!

— Я волію взагалі не думати.

— А ти не міг би не думати в якомусь іншому місці? — зробив ще одну спробу позбутися гостя Ярослав. — До лісу б сходив, чи до дракона до бібліотеки.

— Навіщо? — щиро здивувався Далені. — Я тобі тут шахіша приніс.

— Давай сюди і забирайся.

— Як хочеш.

Далені слухняно витяг з кишені сонного звірка, поклав його на підвіконня і зістрибнув кудись униз.

— Навіщо цей псих приходив? — спитав Ярослав у простір. Що далі, то менше йому подобався маленький шпигун одного з Старших Будинків. Можливо тільки через те, що Ярослав не розумів, що Далені робить в академії. Не вчиться ж насправді, не його рівень. І вуха в нього непереконливі.

Лаятися з кимось, різко перехотілося. Натомість захотілося зайнятися черговим розслідуванням. Головний підозрюваний дехто вухатий Далені. Постраждалі поки що невідомі, але вони, напевно, є. Інакше все втрачає сенс.

— Я справді винаходжу чергову проблему для себе, — змушений був визнати Ярослав.

Шахіш побігав по підвіконню, знайшов темний куточок і вмостився спати. Напрочуд флегматична тварина. Втім, більшість дрібних гризунів ведуть нічний спосіб життя. Чим чарівний гризун гірший?

Чим шахіші такі особливі, Ярослав з'ясувати не зміг. Для чого вони потрібні — теж. Схоже, важливим є сам факт приручення цього гризуна. Жодних особливих здібностей Ярослав у свого звірика не помітив. Їв як звичайнісінька миша все що запропонують, спав і гадив. Покидати насилу знайденого в підземеллі господаря не збирався. Всієї користі – симпатична мордочка та шикарні вуса.

Ще гірші справи були з гордим званням творця. Чим так захоплювалися студенти, Ярослав, звичайно, зрозумів. Він теж був у захваті, коли в кабінеті біології в акваріумі оселили величезну черепаху. Власне, користь від творців суспільству не набагато більша, ніж від тієї ж черепахи. Скільки їх не вчи, з ними все одно трапляються безглузді випадки, якими встигла прославитися Ладане. Просто рідкісний дар. Якщо в великих світах творці ще траплялися, то в крихітне Місто їх заносило надзвичайно рідко. А тут раптом одразу дві штуки. Чому б не зрадіти?

Терпіли чудасії творців лише з однієї причини. Вони вміли створювати нові плетіння. Випадково та досить рідко. Ще рідше ці плетіння були чимось корисними. Але ніхто крім творців не вмів створювати і таких. Тому їм багато прощали і намагалися не засмучувати. У розладі почуттів оригінальні маги починали дивувати, і це могло вилитися у що завгодно.

Загалом, користі мало, але рідкість велика.