Діана Вінн Джонс - Будинок безлічі шляхів

— Ні, мені не треба нікуди йти, — спересердя сказала Чарліна. — Король сьогодні займатиметься принцом Людовіком. Забирайся геть, Приблудо, а то я перетворюся на Ізоллу й отрую тебе! Або на Матильду — і наведу на тебе злі чари. Ану біжи звідси! 

Приблуда сумно подріботіла геть, але Чарліна вже прокинулася. Вона ще довго ніжилася в постелі, гамуючи свою злість обіцянками провести чудовий безтурботний день за читанням «Подорожі чарівника». 

Пітер також уже встав, однак мав інші ідеї. 

— Нам сьогодні треба зайнятися пранням, — оголосив він. — Ти помітила, що тут уже десять мішків з брудним одягом? При тому, що в спальні чарівника Норланда — ще десять? Думаю, в коморі їх так само десять. 

Чарліна сердито глянула на мішки з пранням. Вона не могла заперечити, що ті зайняли вже мало не цілу кухню. 

— Не треба перейматися, — сказала вона. — Певно, це витівки кобольдів. 

— Ні, — заперечив Пітер. — Моя мама каже, що коли брудний одяг не прати, він розмножується. 

— У нас є праля, — сказала Чарліна. — Я не вмію прати. 

— Я тебе навчу, — сказав Пітер. — Годі прикриватися своїм невіглаством. 

Сердито дивуючись, як це Пітерові завжди вдається загнати її до роботи, Чарліна вже невдовзі напружено помпувала у відра воду з колонки надворі, а Пітер відносив відра у пральню і виливав там у величезну мідну виварку. Десь після десятого відра Пітер, повернувшись, сказав: 

— Тепер треба якось запалити вогонь під тією виваркою, але я не можу знайти ніякого палива. Як думаєш, де він його тримає? 

Чарліна втомлено відгорнула з лиця мокре від поту волосся. 

— Певно, там так само, як із вогнем у кухонному вогнищі, — відповіла вона. — Піду гляну. 

Вона пішла до сараю, думаючи: «А якщо не спрацює, можемо далі й не намагатися. Це добре». 

— Нам потрібне щось, що горітиме, як пальне, — сказала вона Пітерові. 

Він безпорадно роззирнувся. У сарайчику не було нічого, крім купки дерев’яних ночов і коробочки з мильною стружкою. Чарліна зазирнула під виварку. Там було чорно від кіптяви. Вона оцінила поглядом ночви: завеликі. Тоді подивилася на мильну стружку і вирішила не ризикувати: їй не хотілося здійняти ще одну бульбашкову заметіль. Чарліна вийшла надвір і відламала з деревця сухий сучок. Тоді застромила його під закопчену виварку, стукнула по ній, сказала: «Вогонь!» — і аж мусила відскочити, так бахнуло полум’я. 

— Ось, — сказала вона Пітерові. 

— Добре, — сказав той. — Вертайся до колонки. Мусимо налити виварку до повного. 

— Нащо? — спитала Чарліна. 

— Бо маємо тридцять мішків прання, звісно ж, — пояснив Пітер. — Нам треба буде налити гарячої води в ці ночви, щоб замочити шовковий одяг і попрати вовняний. А тоді ще знадобиться вода для полоскання. Потрібно наносити ще багато-багато відер. 

— Повірити не можу! — крізь зуби поскаржилася Чарліна Приблуді, яка прийшла подивитися, зітхнула і взялася за помпу. 

Тим часом Пітер виніс із кухні стілець і заніс його у сарай. Тоді, на Чарлінине обурення, він поставив ночви рядочком і почав виливати у них так тяжко напомповані відра холодної води. 

— Агов! Я думала, це для виварки! — запротестувала вона. 

Пітер виліз на стілець і став цілими жменями закидати у виварку мильну стружку. З виварки здіймалася пара, казан шипів. 

— Менше сперечайся, а більше помпуй, — сказав він. — Вода вже майже достатньо загрілася для білого одягу. Ще чотири відра — і вистачить, а тоді можеш починати закидати сорочки та інші речі. 

Він зліз зі стільця і пішов до будинку. Повернувся із двома мішками прання, які припер до стіни, а сам пішов по наступні. Чарліна помпувала, важко хекала, кидала довкола сердиті погляди, вилазила на стілець і виливала воду з чотирьох відер у мильні хмари пари, що здіймалася з виварки. Тоді, рада, що може змінити заняття, розв’язала шворочки на першому мішку з пранням. У ньому були шкарпетки, червона чарівнича мантія, дві пари штанів, а на самому низу — сорочки і білизна. Через Пітерів ванний потоп усе це відгонило пліснявою. Як не дивно, коли Чарліна розшнурувала наступний мішок, у ньому виявилися точнісінько такі самі речі. 

— Чарівницьке прання не могло не бути дивним, — сказала Чарліна. Вона позгрібала всі речі в оберемок, вилізла на стілець і вкинула речі у виварку. 

— Ні, ні, ні! Стій! — закричав Пітер, коли Чарліна вивалювала у виварку вміст другого мішка. Він біг до неї по траві, а за ним тяглися вісім зв’язаних докупи мішків. 

— Ти ж сам сказав це зробити! — запротестувала Чарліна. 

— Лише після того, як посортуєш, ідіотко! — нагримав Пітер. — Виварюють лише білі речі! 

— Я не знала, — понуро мовила Чарліна. 

Решту ранку вона провела за сортуванням білизни по купах на траві, а Пітер тим часом кидав сорочки виварюватися і наповнював ночви мильною водою, щоб замочити мантії, шкарпетки і двадцять пар чарівникових штанів. 

Врешті-решт він сказав: 

— Думаю, сорочки вже досить виварилися, — і підтягнув ночви з холодною водою для полоскання. — Загаси вогонь, щоб я спустив гарячу воду. 

Чарліна не мала найменшого уявлення, як гасити магічний вогонь. У порядку експерименту вона ляснула долонею по виварці. Руку обпекло. 

— Ай! Вогонь, погасни! — верескнула вона. 

Язики полум’я слухняно втяглися і зникли. Чарліна облизала попечені пальці, спостерігаючи, як Пітер відкриває краник внизу виварки і спускає паруючу рожеву воду у водостік. Крізь хмарки пари вона дивилася, як із краника біжить вода. 

— Я й не знала, що це рожеве мило, — сказала дівчинка. 

— Воно не рожеве, — сказав Пітер. — О, небеса! Поглянь, що ти накоїла цього разу! 

Він вискочив на стілець і почав витягувати паруючі сорочки спеціальною палкою з рогачкою на кінці. Усі до єдиної сорочки, хлюпнувши в холодну воду, виявилися яскраво-вишневими. Після сорочок він витягнув п’ятнадцять пар шкарпеточок, які були б замалими навіть для Моргана, і пару чарівницьких штанят розміром як для немовляти. Наприкінці він виловив манюню чарівницьку мантію, з якої стікала паруюча вода, і з осудом тицьнув її Чарліні перед очі. 

— Ось що ти наробила, — сказав він. — Не можна прати червоні вовняні речі з білими сорочками, бо вовна пускає фарбу. До того ж вони так збіглися, що тепер замалі навіть для кобольда. Ти цілком дурна! 

— Звідки я могла знати? — обурено виправдовувалася Чарліна. — Я жила тепличним життям. Мама ніколи не підпускала мене до пральні. 

— Ага, бо це не респектабельно, я знаю, — з відразою сказав Пітер. — Гадаю, ти сподіваєшся, що я повинен тебе пошкодувати! Так-от, мені тебе не шкода! Я не збираюся довіряти тобі маглівницю. Господь знає, що би ти з нею зробила! Я збираюся спробувати заклинання відбілювання, поки маглюватиму. А ти піди принеси з комори мотузку й оту коробочку з прищепками і порозвішуй усе сушитися. Я можу розраховувати, що ти випадково не повісишся, не витвориш нічого такого? 

— Я не дурна, — спогорда сказала Чарліна. 

Десь через годину, коли Пітер і Чарліна, обоє виснажені та мокрі, спокійно дожовували в кухні залишки вчорашніх пирогів, Чарліна не могла позбутися думки, що принаймні її старання навколо мотузки для білизни виявилися успішнішими, ніж Пітерові зусилля біля маглівниці та заклинання відбілювання. Так, мотузка протяглася зигзагом через усе подвір’я десять разів в один і в другий бік. Зате вона трималася. А ось сорочки, що звисали з прищепок на ній, ніяк не можна було назвати білими. Декотрі мали червоні смуги. Декотрі були всіяні червоними колами, а ще деякі