Віктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

узявся за копіювання. Те, що інтерновані літаки розбирати не можна, товариш Сталін якось не врахував. Те, що після війни літаки треба повернути власникові, теж до уваги не взяли. Ми свято стерегли міжнародні закони.

Бомбардувальник Ту-4, копія американського Б-29, узятого на озброєння 1949 р. Застарів ще на час створення

Але тільки до моменту, поки це нам вигідно.

Б-29 було скопійовано, названо Ту-4, і радянська промисловість приступила до серійного виробництва. Однак...

Однак копіювати — означає відставати. Ми тільки намагаємося робити те, що в когось уже є, а він тим часом створює щось нове, ідучи вперед.

Більше того, Б-29 — вершина розвитку бойових літаків із поршневими двигунами. Авіація — це стрімка, постійна еволюція. Але були й революційні переломи. Головний із них — перехід від поршневих до реактивних двигунів. Цей перелом можна порівняти з переходом від вітрильного флоту до парового. І цей перелом відбувався саме тоді, коли Туполєв узявся за виконання сталінського замовлення.

Ера реактивних літаків почалася під час Другої світової війни. Відразу після війни час поршневих двигунів на бойових літаках минув. Свою пісню вони відспівали. Коли Туполєв тільки взяв до рук олівець, щоб повторити те, що було створено під керівництвом великого болгарина, ідея важкого бомбардувальника з поршневими двигунами вже цілком застаріла.

У кінці 1940-х років, а 1954 року — й поготів стратегічний бомбардувальник із поршневими двигунами видавався чимось на зразок парусного фрегата з мідними гарматами серед димів із труб броненосців.

Якби в середині 1950-х років сталася війна, то ніхто б не став використовувати літак із поршневим двигуном для доставки ядерного заряду до реальної цілі.

Але якщо зі сценарію, що його розіграли на Тоцькому полігоні, прибрати Ту-4, уся затія вмить утрачає сенс. Те, що продемонстрували тоді очманілим іноземним спостерігачам, у реальній бойовій обстановці повторити було б неможливо: швидкісний Ту-16 не міг точно бомбити без ризику потрапити у своїх, а застарілий тихохідний Ту-4 для війни не придатний.

Словом, фокусник Жуков демонстрував те, що у справжній війні нізащо робити не став би.

Для таких дій у великій і могутній, правдивій і вільній російській мові є абсолютно чітке визначення — показуха.

3

Другий момент: окрім звичайних прийомів наведення на ціль, курс носія на підході було позначено помаранчевими димами. Саму ціль виділено білим колом у радіусі 150 метрів. У центрі кола — білий хрест. Розмір хреста — 100 квадратних метрів. Ширина смуг — 10 метрів. У центрі хреста — кутові відбивачі.

Поміркуймо: а навіщо?

Відповідь начебто очевидна: щоб гарантувати безпеку військ. Було б недобре під час навчань промахнутися, кинути бомбу туди, де зосереджено десятки тисяч людей і тисячі машин для наступу.

Погодимося.

Справді, на навчаннях було б недобре жбурнути на свої війська щось таке, чого б жахнулася навіть Хіросіма. Але ж хіба на війні потрапити у своїх — це добре?

А на війні не буде кутових відбивачів у центрі цілі, не буде білого кола й величезного хреста на позиціях супротивника.

Влучити у місто, промисловий або транспортний вузол, морський порт або гідроелектростанцію досить легко. Та й відхилення вибуху на кілометр чи два значної ролі не гратиме: місто буде стерто, промисловий гігант зруйновано та зупинено, маси води з водосховища прорвуться через греблю і зметуть усе, що трапиться на шляху.

Але як літаку точно вийти до переднього краю? Як розрізнити — де свої, а де чужі? Там окопи і траншеї. І вони однакові. І вони замасковані. Крім справжніх, там ще й фальшивих нарито, як своїх, так і чужих. Там усе сіре і зелене. Там не буде кола, хреста й відбивачів.

На навчаннях цілимось у центр хреста. На війні куди будемо цілитися?

Отже, якщо використання тихохідного поршневого Ту-4 — це показуха, то використання кола і хреста — це подвійна показуха. Показуха у квадраті (ледве не сказав «у колі»).

4

Але й це ще не все.

З першого заходу екіпаж майора Кутирчева цілі не виявив.

«Татьяну» скинули під час другого заходу.

Який супротивник на війні дозволив би тихохідному поршневому літаку кружляти над своїм переднім краєм?

Для скидання бомби було обрано два найкращі екіпажі ВПС. З 12 серпня (місяць!) вони літали одним маршрутом і метали болванки в те саме коло. Після численних спроб під час тренувань обидва екіпажі домоглися того, що інертна бомба, яка за формою та вагою дорівнювала «Татьяні», лягала із середнім відхиленням 40–50 метрів від центру цілі.

Але як на війні найкращий екіпаж із такої висоти влучив би у ціль без десятків попередніх тренувань?

До речі, дівчина виявилася примхлива, з характером. 14 вересня 1954 року норовиста «Татьяна» в білий круг не лягла, незважаючи на всі тренування.

Бомба відхилилася на 280 метрів на північний захід від центру цілі.

5

Підготовка до військових навчань такого розмаху в Радянській Армії в усі часи звалася балетом. Ваш покірний слуга за 13 років брав участь у військових навчаннях «Дніпро». Правда, того разу обійшлися без справжньої бомби. Однак рівень показухи — майже як у Жукова на Тоцькому полігоні.

У вересні 1967 року під час навчань було зведено понтонний міст через Дніпро. Мостом могли одночасно рухатися і автомашини, і залізничні ешелони. Їх туди й пустили. Видовище приголомшливе.

Проте одна деталь псувала картину: під паровозом міст помітно прогинався, а під вагонами — ні. Чому так? А тому, що вагони були порожніми. У всьому ешелоні не було жодної відкритої платформи. Всі вагони криті. Пустити порожні платформи — значить враження нівелювати. А якщо вагони криті, то створюється ілюзія справжнього навантаженого потяга.

Поруч із потягом рухалася колона автомашин. Але жодна машина не трималася поруч із паротягом — під ним і так був жахливий прогин. Машини йшли тільки поруч із вагонами. Цікаво, що і машини гнали не будь-які, а з будками, щоб створити враження, що вони теж щось везуть. Але якби вагони й машини завантажили, міст провалився б.

Навчання «Дніпро» проводили на честь майбутньої 50-ї річниці Жовтневого перевороту. Радянський Союз звично грав надувними м’язами. Натяк: якщо ми підемо вперед, то вас, буржуїни, жоден Рейн не врятує. Ми форсуємо будь-яку перешкоду загальновійськовими й танковими арміями, тут-таки в лічені години зведемо мости, зокрема й залізничні.

Своїм досвідом я поділився в книзі «Розповіді визволителя».

Дехто, не бравши участі