Іоанна Ягелло - Молоко з медом

зупинилася мов укопана. Вона думала попрохати Адама, але щоб Оскар… Утім, чом би й ні? Вона із вдячністю прийме будь-яку допомогу. Хоч би ця допомога щось дала!

— То як, у вихідні? Можеш приїхати до мене, побачиш, де я живу, а мама, мабуть, буде на роботі. У «Мишках-рибках» працюють щодня, — усміхнувся хлопець.

Лінка прийшла додому вже в кращому настрої. Наразі була сама, тому подумала, що піде до себе й трохи повчиться, щоб у вихідні не виглядати перед Оскаром цілковитою ідіоткою. Вона збиралася прилягти на якусь хвилинку, лише щоб перепочити, але, звісно, відразу заснула. Розбудила її мама через дві години.

— Усе гаразд? Тобі недобре?

— Ні, я спала. Усе нормально.

Лінка вирішила поки що не розповідати мамі про результати пробного іспиту. Хіба що та сама запитає. Тим більше, що тепер не доведеться прохати в Адама допомоги.

Каська йшла на зустріч із тією дівчиною й досі не знала, що їй власне робити. Написала від імені буцімто Кшиштофа Дикого, домовилась перетнутися з нею в кав’ярні. Думки виникали різні: наприклад, вкинути їй щось до напою. Приміром, проносне. Або покласти кнопку на стілець, нехай сяде. Жуйку, аби приклеїлася їй до брюк. Адже вона вкрала в неї хлопця, просто з-під носа. Звичайно, Каська закамуфлювалася. Гладенько зачесала волосся, з такою зачіскою її ніхто не бачив. Убралася дуже вишукано: позичила в мами сукенку, жакет і туфлі на підборах. Імідж доповнили великі темні окуляри. Червона помада. Кася побачила себе в шибці вітрини — і спершу не на жарт злякалася. Вона справді була не схожа на себе! Подумала, що сяде за столика в кутку, замовить якийсь напій і спочатку роздивиться ту дівчину. Від таблетки проносного Каська відмовилася ще раніше, бо це було якось ну дуже по-дитячому. Кнопку й жуйку мала, про всяк випадок, та що ближче підходила до кав’ярні, то жалюгіднішим їй це здавалося. Може, краще влаштувати їй скандал? Кася гадки не мала, що робити. Та знала одне: вона хоче її побачити. Хоче побачити суперницю. Ту, кого Міхал уважав кращою за неї.

Увійшла досередини, відразу замовила велике лате й чекала. Дівчина мала прийти хвилин за двадцять, якщо вона пунктуальна.

Азор знайшов Наталю на Фейсбуці й надіслав запита на дружбу. Може, вона не дуже доскіпуватиметься, хто він такий, і просто його зафрендить? Без кінця перевіряв, чи вона це вже зробила, але наразі нічого не відбувалося. Що ж, доведеться набратися терплячості. Почекати кілька днів. Якщо нічого не вийде, може, до неї написати? Буцім у якійсь справі. Почав думати, що б таке вигадати, і раптом йому спало на думку, що він міг би опублікувати дописа про виставку в шкільній газеті. Ба більше, Азор мусить це зробити!

А на публікацію її фотографії мусить отримати згоду. Так, це класна ідея! Але варто бодай день почекати. Тоді це буде більше схоже на правду.

Подався на кухню зробити собі канапку. З вітальні долинали звуки мультика. Аня обожнювала передивлятися без кінця одне й те саме. Про Кротика. Ну, це ще можна стерпіти. Чеське звірятко справді було дуже милим. Мама на мить підвела на нього погляд.

— Привіт, — сказав він.

— Що в школі? Усе гаразд?

— Так. Були результати пробних іспитів, на рівні школи. У мене вісімдесят відсотків з математики, дев’яносто з польської, а з англійської…

— А ти знаєш, що Аня сьогодні вивчила п’ять нових літер?

Ну, звісно. Весь час одне й те саме. Він не встиг сказати, що склав англійську на сто відсотків. Це тут вочевидь нікого не цікавило.

— Супер, — роблено усміхнувся Азор. — Я піду до себе.

— Може, пограєшся трошки із сестрою? — зауважила мама, як завжди докірливо. Адже він усе постійно робив не так.

— Не можу. У мене багато уроків, — збрехав хлопець. — Може, пізніше.

Лінка дуже хвилювалася, бо йшла на УЗД. Зараз саме була середина вагітності. Цього разу вирішила піти сама. Після останнього обстеження, яке засвідчило, що з дитиною все гаразд, вона більше нічого не боялася. Лінка не хотіла, щоб мама відпрошувалася з роботи. Не хотіла морочити голову Касьці чи Наталії. Вона була схвильована, бо все вказувало на те, що сьогодні можна довідатися про стать маляти. Жодних передчуттів Лінка не мала. «Буде те, що має бути, — подумала вона. — Бо ж не можна хотіти більше дівчинку. Це погано впливає на дитину». Цього разу потрапила до якоїсь бабели, сварливої й суворої, яка весь час підганяла Лінку, коли та роздягалася. У сто разів краще було б знову побачити дядька Сома або того кумедного лікаря, що обстежував її нещодавно.

— Крім вас ще багато пацієнтів, — тільки й сказала бабела. — Будь ласка, швиденько.

«Що тут у них — конвеєр? — подумала Лінка. — Може, краще взагалі роздягатися ще в коридорі й заходити голяка до кабінету?»

Живіт, гель, головка апарату УЗД. Знову. Скільки ще разів доведеться це робити?

— Усе добре, — сказала нарешті Сварлива. — Хочете знати стать дитини?

— Так, — відповіла Лінка й завмерла в очікуванні.

— Хлопчик. Звичайно, стовідсоткової певності на цьому етапі бути не може. Трапляються помилки, але на мою думку…

«Отже, хлопчик, — подумала Лінка. — Машинки, дитяча залізниця, динозаври, водяні пістолети…» Вона розумілася на цьому, адже в неї був Кай. Загалом знала, чого потребують такі хлопці.

— Дякую, — відповіла Лінка, одяглася й вийшла, прихопивши результати УЗД й кілька фото, на яких малюк, її синочок, виглядав, немов прибулець з іншої планети.

— Лінко, маєш пару хвилин? — репетувала Каська в слухавку.

— Що сталося?

— Дуже тебе прошу, я мушу тобі про все розповісти, вийдеш із собакою?

— Окей.

— Тоді за десять хвилин біля твого будинку, добре?

— Гаразд.

Щоправда, Лінка була така сонна. Останнє, про що вона мріяла — це прогулянка із псом, але сестра явно нервувала.

Цікаво, що сталося. Пристебнула Фікусові поводок, і пес зрадів, як і кожен собака, який тішиться прогулянкою. Спустилася вниз. Каська вже чекала, тупцяючи на місці. Убрана була химерно, у якісь допотопні лахи. Виглядала, ніби поверталася з репетиції Фредрової «Помсти» чи ще чогось схожого. Лінка й не підозрювала, що майже вгадала.

— Що з тобою? У чому це ти?

— Почекай… Так-от… я хотіла їй помститися, розумієш, цій Інзі.

— Якій іще Інзі? — позіхнула Лінка, а Каська продовжувала.

— Новій Міхаловій дівчині.

— Серйозно?

— Що серйозно? Ну певне, що серйозно, я хотіла щось зробити. Не могла ж я просто отак дозволити, щоб мене… викинули, мов якесь сміття. Я написала їй мейла, у неї на фейсі був, що я… танцюрист і шукаю дівчат для гурту.

— Що?! —