Террі Пратчетт - Чаротворці, Террі Пратчетт

пролунав дзвін ланцюга. Згодом розбилося скло — настільки шанобливо, наскільки можливо.

— Не схоже, що вони дуже схвильовані, — зауважив Найджел трохи ображеним голосом.

— Як би це сказати? Якщо хтось вирішить скласти список найвеличніших бойових кличів світу, «Е-ем, пробачте» не потрапить у нього.

Він зробив крок убік.

— Я не з ним, — палко пояснив Ринсвінд вартовому, що дивився на нього, криво посміхаючись. — Я просто зустрів його... десь. У ямі, — він хихикнув і додав: — Зі мною таке постійно трапляється.

Вартові дивилися крізь нього.

— Е-ем, — почав він.

— Добре, — пробурмотів Ринсвінд і бочком підібрався до Найджела.

— Вміло володієш цим мечем?

Не відводячи погляду від охорони, Найджел попорпався в мішку й вручив Ринсвінду книжку.

— Я прочитав цілий третій розділ, — повідомив він. — Він ілюстрований.

Ринсвінд погортав зім'яті сторінки. Книжку використовували так недбало, що сторінки можна було тасувати, як карти. Та сторінка, що колись була першою, зображала доволі погану гравюру м'язистого чоловіка. Його руки нагадували два мішки, наповнені футбольними м'ячами, а сам він стояв по коліно в млосних жінках і порізаних жертвах із самовдоволеним виразом на обличчі.

Над ним був напис: «Всіго за сім днів я зроблю тебе гироєм-варваром!». Під ним дещо меншим шрифтом було написано ім'я автора «Коен Варвар». Ринсвінд піддав достовірність написаного значним сумнівам. Він зустрічав Коєна, і хоча той дійсно навчився сяк-так читати, але пером так і не оволодів, тож досі підписувався хрестиком, припускаючись при цьому безлічі орфографічних помилок. З іншого ж боку, його стрімко притягувало все, що стосувалося грошей.

Ринсвінд знову подивився на ілюстрації, а тоді перевів погляд на Найджела.

— Сім днів?

— Ну, я повільно читаю.

— А-а, — мовив Ринсвінд.

— І я не цікавився шостим розділом, бо пообіцяв матері, що задовольнятимуся лише грабунком та мародерством, поки не зустріну потрібну дівчину.

— І ця книжка вчить тебе, як стати героєм?

— О, так. Дуже хороша, — Найджел кинув на нього стурбований погляд. — З нею ж все добре? Вона коштувала цілу купу грошей.

— Ну, ем. Гадаю, тобі краще поспішити й використати вивчені методи на практиці.

Найджел розправив свої, за відсутності кращого слова, плечі й знову махнув мечем.

— Вам чотирьом варто бути напоготові... — заявив він, — або... заждіть хвильку. — Він узяв у Ринсвінда книгу, прогортав до потрібного місця й продовжив: — Так, або «студені вітри долі віятимуть над вашими вицвілими скелетами. Легіони пекла живцем утоплять ваші душі в кислоті». Ось. І як вам такий... заждіть хвильку... поворот?

Пролунав металевий акорд — четверо чоловіків витягнули мечі в ідеальній гармонії.

Меч Найджела перетворився на нечітку пляму. Він зробив складну вісімку в повітрі, крутнувся над його рукою, пронісся з однієї руки в іншу за його спиною, здавалося, двічі обійшов довкола його грудної клітки й кинувся догори, як лосось.

Одна чи двійко гаремних дівчат мимоволі зааплодували. Навіть охорона мала вражений вигляд.

— Це Трійний Оркський Випад із Додатковим Ударом, — гордо пояснив Найджел. — Я розбив цілу купу дзеркал, коли його вивчав. Погляньте, вони зупинилися.

— Мабуть, вони ніколи не бачили подібного, — слабко мовив Ринсвінд, оцінюючи відстань від нього до дверей.

— Напевно, ні.

— Особливо останню частину, коли меч застряг у стелі.

Найджел поглянув догори.

— Дивно, — мовив він. — Вдома теж так завжди траплялося. Цікаво, що я роблю не так?

— А мені звідки знати!

— Господи, пробач, — сказав Найджел, побачивши, як вартові усвідомили, що розвага закінчилася, і наблизилися, щоб покласти всьому кінець.

— Не звинувачуй себе... — сказав Ринсвінд, поки Найджел безуспішно тягнувся, намагаючись звільнити клинок зі стелі.

— Дякую.

— ...Я зроблю це замість тебе.

Ринсвінд обдумав наступний крок. По суті, навіть декілька. Але двері були занадто далеко, та й у будь-якому разі, судячи зі звуків, справи там йшли не набагато краще.

Залишалося лише одне. Йому доведеться застосувати магію.

Він підняв руку, і двоє вартових впали на землю. Він підняв другу руку, і двоє інших впали теж.

Ринсвінд тільки починав дивуватися здійсненому, коли через розпростерті тіла, неуважно потираючи ребра долонь, переступила Коніна.

— Я думала, ти вже ніколи не з'явишся. Хто твій приятель?

Уже згадувалося, що Багаж нечасто проявляє будь-які емоції (за винятком хіба що сліпого гніву та ненависті), тому буде важко оцінити його почуття, коли він прокинувся за кілька миль від Аль Халі в пересохлій долині, лежачи на кришці й похитуючи ногами в повітрі.

Вже за кілька хвилин після світанку повітря нагадувало дихання розжареної печі. Після певного числа розхитувань Багажу вдалося розвернути більшість своїх ніжок у потрібний бік і встати, витанцьовуючи складну джигу в уповільненому темпі, щоб якомога менше з них торкалося розпеченого піску.

Він не загубився. Він завжди знав напевне, де перебуває. Він постійно був тут.

Схоже, просто все інше тимчасово зникло.

Трохи пороздумувавши, Багаж обернувся і, повільно рушивши, врізався в камінь.

Він позадкував і сів, доволі збентежений. Багаж почував себе, ніби його набили гарячим пір'ям, і його охопили неясні спогади про переваги тіні та прохолодних напоїв.

Після кількох невдалих спроб йому вдалося видертися на одну з найближчих дюн, звідки відкривався неперевершений вид на сотні інших дюн.

В глибині свого дерев'яного серця Багаж відчував неспокій. До нього поставилися зі зневагою. Йому сказали піти геть. Від нього відцуралися. До того ж він випив достатньо ораку, щоб отруїти невеличку країну.

Понад усе в цілому світі дорожній аксесуар потребує когось, кому він може належати. Багаж, сповнений надії, невпевнено рушив по палючому піску.

— Не думаю, що в нас є час на знайомства,— зауважив Ринсвінд, відчувши, як здригнулася підлога. Десь далеко з глухим ударом відвалилася частина палацу. — Нам пора...

Він усвідомив, що розмовляє з самим собою.

Найджел випустив меча з рук.

Коніна зробила крок вперед.

— О ні, — заголосив Ринсвінд, але було занадто пізно.

Світ раптово розділився на дві частини — в одній із них перебували Найджел і Коніна, а в другій — все інше. Повітря між ними потріскувало. Можливо, в їхній половині грали оркестри, тьохкали пташки, небом неслися маленькі рожеві хмаринки й відбувалися інші речі, притаманні подібній ситуації. Який тут шанс у якихось палаців, що руйнуються в іншому всесвіті?

— Послухайте, можливо, я таки встигну вас познайомити, — із відчаєм сказав Ринсвінд. — Це Найджел...

— Руйнівник...