Дмитро Чорнота - Характерник, Дмитро Чорнота

- Нема поки що, - Северин вирішив далі не забріхуватись, - але дівчата їх чекають. Ось зі справами розберуться, то може і до діток справа дійде, - тут Паливода вже не лукавив.

- Дітки, може зайдете до старого. Розкажете що у світі робиться.

- Вибачайте, батьку, - Северин розумів, що батько буде розпитувати за синів, а брехати більше не хотів, - але часу не маємо.

- Розумію, розумію, - зніяковів чоловік. – То ви синам, як випаде, привіт передавайте. Нехай кріпенькими будуть.

- Обов’язково. На все добре.

І козаки поїхали далі. Вони вирішили виїхати за межі хутора і проїхатись навколо нього, оглянути околиці.

- Вони померли? – запитав Лесь.

- Вони загинули, - Паливода зрозумів про що запитує Лесь. – Та я не хотів засмучувати старого. Проте, окрім цього, все правда.

- Шкода старого.

- Так. Але нехай поки що буде спокійним, наскільки це можливо, коли сини козаки. Може пізніше взнає, а може і не доведеться.

Вони об’їхали хутір. Видно було, що раніше це була твердиня. Та зараз частокіл місцями струхлий та виламаний. Вал в деяких місцях розкиданий в рівень з землею. Мабуть, щоб переходити було простіше. Одне слово, для оборони він нині не годився. Його укріпленням, чи хоча б утриманням в попередньому стані, ніхто не займався. А тепер вже і нема кому.

- Нам тут не варто затримуватись, - резюмував Паливода. – В разі нападу, не втримаємось.

- А люди? – округлив очі Лесь.

- Ти сам бачиш як люди про себе турбуються. Місцевих те не турбує, то чому нас повинно?

- Діда шкода.

- Шкода. Але він бувалий козак. Сам має зрозуміти, - Северин був незворушний.

- Я заїду до нього, ситуацію поясню. Може піде звідси поки не пізно, - не вгавав Лесь.

- Заїдь. Ми йому коня можемо дати. Якщо вважає за потрібне ще когось врятувати, нехай коня запряже до підводи, що в нього у дворі стоїть, і виїжджають.

Лесь подався до старого, а Паливода повернувся до будинку господаря. Там вже був накритий щедрий стіл. Северину навіть дивно стало, що в такому бідному хуторі такі щедрі наїдки.

- Просимо до столу, - запросив Степан. – Чим багаті. Вся наша сім’я вдячна вам за порятунок. До речі, де ваш джура?

- Скоро буде, - коротко відповів Северин.

- Чекаємо його?

- Думаю, він не образиться. Але почекаємо. Він скоро.

Довго чекати і справді не довелось. Паливода зустрів його на ганку. Лесь повідомив, що старий відмовився виїжджати і не знає тут нікого, кому б те знадобилось. Самі гультяї.

Вони сіли за стіл. Обом козакам щедро дякували за порятунок і частували наливкою власного виробництва.

- Ви ж розумієте, що вони повернуться? - суворим поглядом обвів усіх присутніх Паливода.

Він дивувався такому спокою і безтурботності господарів. Стіл був накритий як на свято якесь. Люди в такому положенні мали б радитись і обдумувати можливості до захисту та порятунку. Тут навіть дитина зрозуміє, що після невдалого наскоку зарізяки зберуться з силами і скоро прийдуть знову вже більш організованими і підготовленими. Розвідка ними проведена, сила, кількість і якість захисників та захисних споруд оцінена. Відтак, зроблені висновки щодо загальної бойової спроможності хутора. А висновок тут може бути лише один – хутір можна брати голими руками. Натомість господарі влаштовують мало не гулянку з різноманіттям харчів та наливок. Паливода звик до небезпек і не боявся бою. Не раз він брав участь у військових операціях, приречених на провал. Однак, завжди вдавалося викрутитись. Та для цього потрібна була холодна голова, гаряче серце та жага до перемоги його та тих, хто поряд. Дивлячись на людей, що сиділи разом з ним за столом, він не бачив ні бажання, ні прагнення до вирішення проблемної ситуації.

- Розуміємо. Але не варто зараз про те турбуватися, - відповів Степан. – Ми знаємо, що їх головний загін стоїть далеченько. Раніше, ніж через добу вони не повернуться. А до того часу ми встигнемо підготуватись. Зараз треба відпочити.

Северина з Лесем провели в кімнату, де вже була приготована постіль. І, хоча Паливода не планував тут затримуватись, втома давала про себе знати. Голова ще не встигла доторкнутись до подушки, як він заснув міцним сном. Снились йому уривки з боїв, в яких брав участь. Раптом сцени бою розтанули і перед ним виріс двір посеред якого стояв будинок. Двір був прибраний, обабіч росло багато різноманітних квітів. Дерева цвіли і над тим цвітом кружляли бджоли. Він заїхав на обійстя на своєму вірному коні. На ганку тут же з’явилась дівчина і двойко діток. Северин знав, що це його домівка, а це його дружина і діти. Війни позаду. Настало мирне життя, сповнене гармонії і щастя. Мрії збулися. Мета українського люду досягнута. Він не стояв осторонь, боровся, робив та переживав жахливі речі заради однієї мети. І зараз мета досягнута. Часто буває, що людина перебуваючи у боротьбі за якусь ціль, не знає що робити коли її досягнуто. Вона губиться, відчуває себе не при справі і в’яне. Та у Паливоди було не так. Серце його співало. Він зліз з коня і подивився в небо. Мирне небо. Чого ще можна бажати? Дружина залишилась стояти на порозі, а діти кинулись до нього. Вони обняли його і весело цвірінькали про те як скучили і що раді його поверненню. Враз діти зникли. Біля нього з’явилась калюжа. Але вода в ній була чиста. «Добре, що чиста», - подумав Северин. Він глянув на своє відображення у воді і побачив там вже немолодого козака. Обличчя та не прикрита оселедцем голова були вкриті шрамами. Деякі з них були ще свіжі і страшні.