Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

УСС обняли зараз частину оборонної служби на Маківці. І курінь обсадив 23 березня західню сторону Маківки, де москалі безуспішно пробували кілька разів прорватись на стрілецьких позиціях. Після двох тижнів І курінь зійшов до Головецька. ІІ курінь стояв весь час у резерві в Грабівці Скільському, виставляв застави в долині між Маківкою і горою Кливою, займав хвилево позиції на Кливі, а деякі його сотні повнили всяку службу на Маківці в розпорядженні її команданта сотн. Дрозда. Кватируючи в переповнених хатах, серед маси насікомих, стрільці готовили кізли з кільчастого дроту, які переносили вночі на Маківку. Весь час були під обстрілом гранат із тяжких гармат, які називали «дурними Іванами».

Стрілецтво задомовилось на добре – на Маківці та в цілій околиці. Був це період досить спокійний. Зорганізовано живіші зв'язки із зовнішнім світом. Багато часописів, брошур і книжок кружляло тоді між стрілецтвом. Скупчення всього стрілецтва в двох сусідніх селах сприяло ближчому взаємному пізнанню, виміні думок та плянів. Живі дискусії на загальні теми політичного характеру, про відношення УСС до Головної Української Ради і Союзу Визволення України та до австрійської влади, про значення упадку Перемишля, про стрілецьку ідеологію й інші актуальні питання – захоплювали загал стрілецтва.

Серед УСС родиться в тім якраз часі ідея створення стрілецького фонду на урухомлення власного видавництва, що було б виразником духової творчости, а в першій мірі визвольної ідеології УСС. Його першим організатором та пропагатором був чотар Іван Балюк з гуртом товаришів із сотні Вітовського. Стрілецтво живо відгукнулось на цей гарний почин і почало кожної декади складати свої означені датки на згаданий фонд.[75]

Тут під Маківкою творить також Михайло Гайворонський в гурті товаришів із сотні Дідушка (пізніше Мельника) деякі із кращих стрілецьких пісець, що в тому часі почали ширитися між стрілецтвом.

Місяці березень і квітень 1915 року – це був час великого упадку духа, тяжкого пригноблення та песимізму серед загалу українського громадянства на еміграції. Несподівані успіхи російської армії на галицькому фронті, невдача австрійської і німецької офензиви в Карпатах і в західній Галичині, відомості з батьківщини про ганебний протиукраїнський режим московських окупантів, масові арешти, висилки на Сибір, переслідування українського життя, а також упадок твердині Перемишля, до оборони якого прив'язувано всю нашу надію на перемогу, все це настроювало дуже погано всю нашу суспільність та навіть наш політичний провід.

Як далекими від цих настроїв були тоді УСС, що не тільки не допускали до своїх думок ніякого песимізму, а навпаки з повною вірою дивились на наше майбутнє та наші державницькі ідеали, свідчить лист УСС Степана Ріпецького, до брата у Відні, з дати 15 квітня 1915 р., писаний із польової сторожі між Маківкою і Кливою, який відтворює тодішні думки стрілецтва. Ось уривок згаданого листа:

»…Десятий уже день перебуваю з п'ятьма товаришами в послідній хаті нашого села (Грабівець Скільський) як застава. Повнимо свого рода граничну сторожу нашої теперішньої території. До сусідньої вже хати забігають москалі Хата сама положена у стіп гори Кливи, якої шпиль у руках москалів, а половина в наших… Само життя тут та служба дуже гарні… Час проводимо на розмовах про наше положення, співаємо… Як читаю в наших часописах про наше положення під цю хвилю, так відчувається дуже пригноблюючий настрій. Усе приготовляє нас на це, що нам прийдеться піти під москаля, – каже нам не тратити надії, сли прийдеться жити під москалем (12 ч. «Діла»). Про самостійну Україну вже й не згадується. Звідки сей песимізм? Чиж би упадок Перемишля вплинув на такий настрій? Таку ноту добачується навіть в органах «Союза Визв. України». Як справа стоїть, так нема причини на подібного рода настрій. Вже в нас, що бачимо, скільки жертв коштує здобупя кожної п'яди землі, скільки зусиль покладається тут на вигнання москаля лише з одної гори, – подібного рода апатія мала б певного рода узасаднення. Тим часом тут ніхто не тратить надії на відбиття Галичини. Усі борються з певністю побіди. Такий сам настрій і у стрільців…»[76]

Зміст цього листа – це вислів тих загальних настроїв, що панували тоді в таборі УСС, настроїв бадьорих, активних та повних віри. Він вказує, як живо інтересувалось стрілецтво загальними, національними справами, як тверезо їх оцінювало та критично відгукувалось на всякі прояви зневіри та упадку духа, хоч би вони походили від провідних чинників нашого народу.

Один з найкращих речників стрілецької ідеї, чотар Іван Балюк, у свойому листі з травня 1915 р. до товаришки у Відні, Теодосій Демчишин, так писав про завдання УСС та їх обов'язки:

«Вп. Товаришко! … Не забудьте, що ми ще в неволі. Що на кожнім з нас тяжить обов'язок супроти України, що кожний повинен усе, що можливе, що в його силі зробити, щоб прискорити визволення. Може тепер більше, ніж коли, жадає від нас історія доказу, що ми зрілі до вольного, самостійного жипя, що ми вміємо гідно, з силою та вірою, перенести всі теперішні