Микола Олександрович Дашкієв - Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв

і хоч як турбувався Айт за дівчину, він не міг стримати посмішки. Ой, конспіраторко Тессі, яке ж ти ще наївне дівчисько! Тобі скрізь ввижається романтика, а невідомий «Син», мабуть, здається юним і красивим. Твоє щастя, що в Дайлерстоуні кожна десята дівчина — обов'язково Тессі.

Може, з точки зору справжнього конспіратора, годилося б не відповідати цьому дівчиськові зовсім. Але тоді Айт утратив би єдиний зв'язок із зовнішнім світом. Та й небезпека була не дуже великою: навіть коли передавач запеленгують, можна все звалити на спільників Свайна.

— Чую, «Мамо»! — Айт навмисне змінив голос, і він пролунав дзвінко, енергійно, зовсім по-айтовому. — Скажи, з ким ти? Чия ти?

Вона, здавалося, зрозуміла незграбне шифрування.

— Я — там, де був «Батько».

— Дочка пастирів?

— Ні, ні! Зовсім ні!.. Спокій. Захист… — Дівчина ніяк не могла знайти відповідних слів і, певне, вважаючи, що втрачати нічого, випалила: — Комітет Захисту Миру!

— Гаразд. Усе.

Айт вимкнув радіостанцію і розчаровано похитав головою. Комітет Захисту Миру! Скільки їх, отих усіляких комітетів, у благословенній Монії! Конспіраторка Тессі!.. Тьху! Ні, вже хай буде як буде, але таємницю доведеться передати Мей.

Обравши таке рішення, Айт повеселішав. Але день, який почався невдало, приготував для нього, здавалося, тільки неприємності.

О першій годині ранку примчав переляканий головний адміністратор і доповів, що вночі невідомо куди подівся один з лакеїв. Обшукано всі закапелки, перевірено фотоелектричну сигналізацію захисту стін та ліфтів палацу, встановлено, що не піднімався і не сідав жоден вертоліт, — а людини немає.

Ясно було одно: лакей зник. Може, це й справді був якийсь зі спільників Свайна — тоді треба зчинити тривогу. А що коли це той, хто з доручення Мей покотив коліщатко в білий світ?

— Знаю! — Айт насупив брови, велично махнув рукою. — Геть. Нікому ні слова, якщо не хочеш мати справу з самим ясновельможним.

Ця відповідь цілком задовольнила головного адміністратора. Він згадав, як у свій час отак само несподівано зник старий Свайн, і, заспокоєний, пішов геть.

Айт мав на меті розповісти про цей випадок Мей, але, як на те, не вдалося вимкнути ліній підслухування: Кейз-Ол сьогодні зранку засів у кабінеті, не пішов навіть на обов'язкову прогулянку. І це спричинилося до страшного.

Як тільки Айт з'явився на дверях спальні Мей, вона манірно проспівала:

— Псойс, забери, будь ласка, оту бляшанку. Не знаю, як вона вчора опинилася в мене в сумочці.

Айт глянув у той бік, куди вказувала Мей… і обімлів. Цю коробочку він упізнав би серед тисяч інших. В ній лежала злощасна котушка з магнітофонним записом Наради!

Люба, що ти наробила? Через надмірну обережність ти губиш, сама не знаючи того, успіх загальної справи! І не можна подати навіть знаку, щоб попередити тебе, не можна навіть поглядом висловити сумного докору, бо, певно ж, Кейз-Ол зараз нашорошив вуха і ввімкнув екран. О, його зацікавить твоя несподівана «знахідка»!

Айт не помилився. Ледве він простягнув руку до коробочки, як враз клацнули невидимі динаміки, і в кімнаті пролунав різкий голос Кейз-Ола:

— Візьми! До мене! Негайно!

Псойсові личило виконати команду цілком автоматично. Айт так і зробив. По дорозі за оці дві-три хвилини він мав обміркувати все, приготуватися до найнесподіванішого… Чи немає часом ще якоїсь надпотаємної лінії підслухування?.. Чому Мей не сказала прямо, що котушку передав їй він?

Айт поспішно зайшов до кабінету, поклав на стіл коробочку і, дихаючи мов загнаний кінь, став проти Кейз-Ола.

— Головного слідчого!

Айт натиснув на відповідну кнопку.

— Все!

Кейз-Ол лютував. Видно було, що він ледве стримує себе. Мабуть, найнеприємніші, найстрашніші припущення снувалися в його голові, бо він часом аж здригався. Змова! Змовники пролізли до неприступної фортеці. Хто вони? Може, і цей старий пес уже зрадив?

Темні пронизливі очі вп'ялися в Айта, ніби хотіли просвердлити його мозок, обмацати кожну думку. Такий погляд справді важко витримати, мимохіть хочеться зіщулитись і зробити крок назад.

Айт зробив цей крок не тому, що справді злякався Кейз-Ола, а тому, що наслідував Псойса. Ще крок, ще…

Кейз-Ол ішов за ним. Потім зупинився, ткнув пальцем на двері:

— Геть!

Тепер Айт всю надію покладав на щасливий випадок. Котушка з магнітофонним записом Наради сама по собі зрадити його не могла. Але наприкінці неї голосом Айта викладено план знищення наймудріших. Якщо головний слідчий захоче прослухати всю нитку — провал неминучий.

Провал неминучий! Айт ходив мов у тумані. Ненависть каторжника БЦ-105, яка, здавалося, вже вмерла, щоб породити розсудливу, справедливу помсту, спалахнула в ньому з новою силою, потьмарювала свідомість, вимагала негайної дії.

Грати роль полохливого, підлого Псойса Айтові було вже несила. Скільки ж зволікати?.. Чи не покінчити з трильйонером, доки ще не пізно? Але що це дасть? Війни цим не спиниш.

Тессі вмикалась щодня. Вона просила, благала, вимагала надіслати коліщатко. А він навіть не відповідав їй, бо не вірив. Тридцять п'ять днів лишилося до початку війни! Всього лише три тисячі п'ятсот годин! І про це ще не знає ніхто!

Спробувати втекти, щоб самому передати звістку про операцію «Блискавка» кому слід? Але куди? Як? Всі стежки перетяті. Один! Та, яка мусила б підтримати і допомогти, не тільки не робить цього, а й шкодить.

А тут ще напосіла молодість. Скінчилася жовта паста, і, як трава після дощу, з рожевої лисини посунуло попелясте волосся. Воно було м'яким, кучерявим. На щастя, пластмасовий ковпачок та шийна хустка ховали його надійно. Але найстрашнішим і найрадіснішим водночас було те, що Айт з кожним днем помічав у собі все більше від Айта. Для тих, хто бачив його щодня, він не змінювався. Але фотографії свідчили: Псойс перестав бути