Михайло Миколайович Грешнов - Північна зірка, Михайло Миколайович Грешнов

ж одна справа — тихий музей, “Містерія”. Інша — цифри і математика!.. Разом з тим позаду роки зусиль. Треба ж десь сказати: так!

Сергій вирушає з Тамарою у Обчислювальний центр.

Він ходить туди два місяці. Не в лабораторію Тамари, не на побачення з нею — до кабінету колишнього директора Ліванова.

Сідає за стіл. Бере в руки речі Ліванова, книги. Думає, слухає.

Йому створили умови: ніхто його не тривожить і не підганяє. Ніхто не підказує. На цьому наполіг Сергій. На його переконання, предмет необхідно осягати від початку.

Так і з обчислюваною функцією. Сергій засвоїв, що це основне поняття у теорії алгоритмів. Зрозумів, за яких умов вона може бути застосована до об’єкта, за яких — ні, що являють собою конструктивні об’єкти у математиці; коли функція може бути обчислюваною і коли вона обчислюваною не виступає. І коли її слід розглядати як функцію натурального або раціонального аргументу. Про все це раніше Сергій не знав. Але так само, як і в музиці Скрябіна, розібрався. Тамара допомагала йому, якщо він її запитував. Обривав, коли Тамара забігала наперед. Дивно, математика, як і музика, звучала в ньому. Певно, в основі у обох лежить одна й та сама гармонія.

Одночасно Сергій прислухався до себе: як відбувається процес пізнавання. Можливо, прозрівання. Це, мабуть, можна порівнювати з світанком. З млявим туманним світанком. Математичні начала, функції відкривалися не одразу. Спершу — так визначив би Сергій — ближні, крупні; потім, коли більшало світла, прояснювалися деталі мілкіші, дальні. Туман коливався перед очима, відкривав що-небудь справа, зліва або не відкривав нічого: наче б і не пітьма, однак щось невиразне, нерозбірливе. Іноді це відразу ж зникало. Іноді залишалося. Те, що залишалося, обов’язково було значуще, відкрите. Так працювала думка. Не його, Сергія, — Ліванова. Він ішов за думкою вченого, і — дивно — те, що бачив Сергій як значуще, залишалося при ньому завойованим, закріпленим. Незнайоме досі ставало знайомим, незрозуміле — зрозумілим. Сергій міг записувати формули і слова, він записував, але це були не його формули і слова.

Процес був складний. Іноді нічого не можна було роздивитися, доводилося покладатися виключно на внутрішній погляд. Подеколи це супроводжувалося таким болем, що він відчував себе дитиною, яка потрапила до аудиторії, де читаються лекції для крупних фахівців.

Проте Сергій ходив у кабінет Ліванова. Його підбадьорювало, що в записах, які він зробив, був сенс — з Тамарою він консультувався, хоча і просив її передчасно не говорити про його успіхи та невдачі.

Коли ведеш пошук, спостеріг Сергій, і прагнеш добратися до суті, необхідно концентрувати волю, хотіти. Бути терплячим: іноді доводилося стежиною незнаної думки проходити по десять і по двадцять разів.

Не було голосу, не було розмови. Був процес думки. З цього Сергій зробив висновок, що думка безмовна. Але жива. Інакше як би він засвоїв теорію алгоритмів, обчислювану функцію?

А математика — це музика. Формули — музика. Кожний знак, цифра мають свій тон. У звичайній музиці сім нот — від нижнього “до” до “сі”. У математиці тонів незміримо більше. Це дивувало і радувало Сергія.

Поступово він підійшов до останньої статті Ліванова. Він не читав її. Навпаки, з першого приходу у кабінет попросив прибрати її зі столу. Стаття сама укладалася в його голові. Слово за словом, як мереживо під пальцями мереживниці. Це був цікавий процес — творчий і водночас настільки завершений, що, коли Сергій пробував вставити своє слово (іноді заради експерименту він робив це), слово не пасувало, не ставало на місце, як непідігнана зубна коронка! Сергій зробив висновок, що чужу думку неможливо перемінити, перебудувати, це також згодом увійшло в теорію. Статтю він дописав, формула вилилася на папір сама по собі.

Справжнім тріумфом було те, що текст, написаний Сергієм, збігався з текстом вченого. Сергій навіть не помітив, як з’явилася формула. Йому спало на думку, що Ліванов радів би, торжествував — формулу знайдено. Однак у Сергія вона вилилася механічно. З цього Сергій вивів, що думка позбавлена емоцій. Емоції приходять до людини потім так само, як хвилюють його під час роботи при невдачах, марно витрачених зусиллях. Думка не знає емоцій, так зазначив Сергій у себе в записнику. Сам він радітиме пізніше, коли завершить статтю. Зараз він дивиться на формулу, обвів її рамкою — роботу закінчено.

Експерти, які вивчали почерк, підтвердили, — для Сергія це було тріумфом, — що стиль статті лівановський, формула лівановська. Статтю міг закінчити так, як закінчив її Сергій, тільки Радій Петрович Ліванові

Сергія поздоровляли. Він викликав подив. Та Сергій був під враженням від виконаної роботи. Перебирав у думці шляхи, якими прийшов до формули, глухі кути, провали, що йому зустрілися. Під час роботи він переконався, що попередні його здогади й гіпотези правильні. Тепер шукав сам метод роботи. Багато що належало зрозуміти, намацати. Але є вже досвід. Є нотатки, які він зробив за два місяці у кабінеті Ліванова. Треба їх осмислити й узагальнити. Попереду завдання іще грандіозніші. Слід приступити до них негайно. Музей декабристів у Іркутську, філософські зошити Леніна — Сергій накреслював плани на майбутнє.

Тамара також привітала його, дивувалася:

— Як тобі вдалося з цим упоратися? — Вони знову йшли по Цвітному. — Ти завжди був не в ладах з цифрами!

Сергій знизував плечима: тоді, на прогулянці, він усе пояснив.

— Сергійку!

Він знову промовчав.

— Ти не задереш носа? — запитала Тамара.

— По-моєму, це міг зробити будь-хто, — сказав Сергій.

— ??.

— Необхідно лише розвинути в собі здатність зосереджуватися, розвинути внутрішній слух.

— І я змогла б? — запитала Тамара.

— І ти, і будь-хто. Тільки здібності, мабуть, у всіх неоднакові.

Сергій згадав товстуна, який тлумачив теорію Лобачевського. Згадав інших, на кого Пушкін і Лобачевський справляють менше враження. Та все одно справляють.

— Так, — повторив він, — усе залежить від тренування, від здібностей людини.

— Як виміряти ці здібності? — запитала Тамара, усе ж таки вона була математик.