Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

старе і придбав нове. Таке іноді трапляється з такими людьми, як Пуайє-Біанкур. Від імені свого святого він не відмовляється, бо набожний і вірить, що святі йому допоможуть. А прізвище — це зовсім інше.

Жак подивився на папір, простежив за рядком, по якому водив пальцем Адора. Хоч як він хвилювався, однак помітив, що обітниця, записана в Біблії, і підпис під актом на володіння будинками зроблені тією ж самою рукою.

— Та невже відхилилася завіса таємниці? — У голосі Жака вчувалася і радість, і тривога. — Я не поспішатиму, якщо ви не дозволяєте, та коли б ви знали, як це важко!

— Я знаю, що терпіння найважче дається таким ось молодим, як ти, в яких голова гаряча і кров завжди кипить. Але доведеться тобі таки зачекати, коли ми усе з'ясуємо. А тоді вже будемо думати й про те, як покарати призвідця загибелі Фірмена.

Розділ двадцятий
ТАК НАРОДИЛИСЯ НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ

Інтерес народу до Генеральних штатів безперервно зростав. З першого дня, коли вони відкрилися, у Версаль, де відбувалися засідання Штатів, ішли з столиці натовпи людей, які бажали послухати, як виступають їхні депутати. Серед тих, що йшли до Версаля, було чимало жінок.

Од Парижа до Версаля й назад близько тридцяти п'яти кілометрів, а оскільки у простолюдинів не було ні екіпажів, ні верхових коней, їм доводилося долати цей шлях пішки. Але таким великим було бажання парижан так чи інакше взяти участь в політичному житті, що, незважаючи на труднощі, долаючи втому, люди йшли і йшли, заповнюючи усю ширину версальських вулиць. За розпорядженням короля, третій стан збирався окремо від решти двох. І найенергійнішим і найрішучішим виявився саме той третій стан, яким так нехтував король і який він намагався, як тільки міг, принизити.

17 червня на одному із засідань третього стану, що проходили тепер майже без перерви, депутат Легран, звертаючись до своїх побратимів — представників третього стану, запитав: «Хто ми такі?» і сам же відповів: «Делегати, які складають справжні Збори — єдині законно й вселюдно вибрані представники народу. Ми — представники нації, отже, наші Збори мають називатися тим ім'ям, яке їй належить, — Національними зборами!»

Присутні гучно висловили своє схвалення. Депутат абат Сійєс зійшов на трибуну і повторив слова Леграна:

— Так, наші Збори заслужили право називатися Національними. А Національні збори мають негайно взятися до вироблення конституції!

Обидві пропозиції були захоплено схвалені присутніми. Кожен депутат відчув, що на нього дивляться як на представника усієї нації, а це покладало на нього ще більшу відповідальність перед народом.

На цьому ж засіданні депутати визнали всі існуючі податки недійсними, як запроваджені без згоди нації. Але третій стан тимчасово дозволив їх збирати — доти, доки засідатимуть Національні збори.

Ця маленька хитрість передбачала, що розпуск Національних зборів означатиме й знищення всієї системи податків.

Король був обурений, що третій стан підводить голову, що він виступає від імені народу. Досі від імені французів виступав тільки він, Людовік XVI. Раніше Генеральні штати скликали, коли треба було встановити якийсь негайний податок. А зараз депутати хочуть, щоб він доручив їм розпоряджатися всіма податками! Підкоритися третьому стану?.. Ні король, ні аристократи, ні вище духівництво на це не підуть! І король повелів:

Закрити зал засідань! Хай дворяни и духівництво теж полишать зал. Вони можуть згодом зібратися знову для обговорення питань, що їх цікавлять.

Що ж до делегатів третього стану, то їм сказати, хай ідуть додому!

Розпорядник церемоніалу засідань Генеральних штатів був приголомшений: дворянство й частина духівництва підкорилися наказу беззаперечно, але депутати третього стану, всі як один, залишилися сидіти на своїх лавах. До них приєдналася найбідніша частина духівництва.

Тоді розпорядник церемоніалу підійшов до голови Національних зборів Байї і запитав:

— Хіба ви не чули наказ короля?

— Чув, — шанобливо відповів Байї, — але тепер я хочу вислухати наказ Національних зборів.

Тут підвівся один з кращих ораторів свого часу — адвокат Мірабо. Він умів говорити з такою силою, що стрясав стіни зали; коли ж він хотів, щоб його слова дійшли до сердець слухачів, у його голосі звучали щиросердні, ласкаві ноти.

— Ми не маємо тут ні місця, ні права, ні голосу! — вигукнув він. — Геть звідси! І передайте вашому повелителю, що ми — вибрані волею народу — залишимо цю залу, тільки поступаючись штикам!

І король послав штики. 20 червня депутати побачили біля входу до зали засідань озброєних солдатів.

— Вхід заборонено, бо в залі раптово помер королівський секретар, — оголосив розпорядник церемоніалу.

— Так, але ми хочемо впевнитися, що до зали не зайдуть аристократи й духовні особи! — знайшовся Сійєс.

Підійшов офіцер королівської варти і, не знаючи, який привід висунув розпорядник, заявив:

— Панове, мені дуже шкода, але впустити вас не можу. Зала закрита на ремонт. Двадцять третього червня тут відбудеться урочисте засідання в присутності короля, і залі треба дати відповідний лад.

Версаль був населений лакеями та всілякою двірцевою челяддю, яка живе подачками придворних вельмож. У кого тут шукати співчуття? Ішов заливний дощ. Шістсот представників народу, які прийшли пішки з Парижа, змоклі до рубця, по коліна в багнюці, під поривами сильного вітру, але бадьорі духом, не захотіли розходитися, незважаючи на негоду.

Неподалік від палацу знаходилося приміщення із залою для улюбленої тоді гри — гри у м'яча. Власником її був небагатий чоловік.

До нього й звернувся один з делегатів, який зрозумів, що на короля надіятися нічого: він нізащо не відчинить двері для третього стану.

Вислухавши прохання делегата, господар приміщення обурено запитав:

— Невже це король залишив вас на вулиці?

— Через те я й звернувся до вас, що ми залишилися на вулиці. Ми заплатимо за залу скільки належить…

Господар перебив його:

— Друже мій, я згоден