Микола Петрович Трублаїні - "Лахтак"

Темрява нерухомо лежала навколо них. Здавалось, вони пливли в ній. Два вогники — один попереду, а другий позаду — своїм світлом порушували темряву ночі.

Раптом спереду зашаруділо, і перед розвідниками з'явились дві постаті на лижах.

У повітрі прозвучав незнайомий голос:

— Гу даг![30]

Кремезна людина середнього росту стояла на лижах перед Лейте і простягала до нього руку.

— Де гледер мей метет о се дем і'йен. Вем ер ді? Вур кеммерфра?[31]

— Привіт! Привіт! — привіталися розвідники з «Лахтака».

— Ми дуже поспішали, щоб зустрітись з вами, — сказав Вершомет.

— Йей форштор дем іке! Йей ер норшкер![32] — відказав той же кремезний чоловік.

Другий стояв біля нього мовчки.

Так само мовчки стояв перший момент і Лейте. Він прислухався до мови незнайомого і не розумів її. Ясно, що це був не англієць. Проте це ще не значило, що він не знає англійської мови. І старий моряк звернувся до незнайомого по-англійському.

— Ми радянські моряки. В кригах стоїть наш пароплав. Хто ви?

Незнайомий теж одразу перейшов на англійську мову.

— Я — капітан Олаф Ларсен, норвежець. Моя шхуна «Ісбьорн» загинула, розчавлена кригами. Екіпаж вибрався на цей острів.

— Від імені капітана «Лахтака», — так називається наш пароплав, — пояснив Лейте, — і всього екіпажу прошу завітати до нас. До пароплава лише п'ятнадцять хвилин ходу.

— Дякую, — сказав норвежець.

Його товариш кашлянув, наче теж приєднався до розмови.

Усі шестеро повернули назад до пароплава. По дорозі норвежець розпитував, чи довго вони в кризі і що за пароплав «Лахтак», скільки на ньому людей. Лейте відповідав коротко, бо в темряві, йдучи на лижах, розмовляти було не дуже зручно.

— Оскаре Петровичу, — звернувся Стьопа до Лейте, — спитайте їх, як цей острів зветься.

Лейте виконав просьбу юнги і через хвилину відповів:

— Вони не знають, як він зветься, бо в них немає карти цієї частини моря. Але вони його називають островом Полярної Ночі.

— Оскаре Петровичу, — знову заговорив юнга, — дозвольте мені випередити вас хоч на дві-три хвилини і сповістити товаришів про нашу зустріч.

— Гаразд, поспіши разом із Котоваєм! — дозволив боцман, радий хоч на кілька хвилин раніше сповістити Кара. — Скажіть: норвежець. Не балакучий. Знає англійську. Шхуна загинула. Екіпаж зимує.

Юнга й матрос поспішили обігнати решту лижників. Їм це вдалося легко, бо Лейте і Вершомет ішли поволі, а в ногу з ними посувались і норвежці.

Вони випередили своїх гостей майже на п'ять хвилин. Стьопа докладно відрапортував Карові про розвідку, і Кар звелів приготувати в приміщенні вечерю та все необхідне для зустрічі несподіваних гостей.

Аж ось із темряви виринули Лейте, Вершомет і норвежці.

— Ура! — привітали моряки з «Лахтака» своїх гостей.

Кар відрекомендувався, потиснув обом гостям руки і запросив їх на пароплав.

Норвежці відповіли на привітання і щось сказали один одному. Зійшовши на палубу, капітан Ларсен заговорив по-англійському і представив Карові свого супутника як льодового лоцмана Ландруппа.

— Ми знайшли, очевидно, одного з ваших товаришів, — сказав Кар капітанові Ларсену і розповів про людину, що впала з тороса.

— О! Ельгар! Це наш матрос-мисливець Ерік. Він ходив полювати звіра. Коли сховався місяць, ми запалили вогонь, щоб допомогти йому повернутися назад. Він казав вам про нас?

— Ні. Він лежить непритомний. Ми вже подали йому допомогу.

Норвежці зразу ж пішли до товариша. Саме в цей час поранений розплющив очі й опритомнів. Капітан Ларсен сказав йому кілька слів. Поранений відповів. Їх розмову розумів лише Ландрупп, бо говорили вони по-норвезькому.

Ларсен обернувся до Кара.

— Матрос дуже вдячний своїм рятівникам. Він просить перенести його до нашого табору на острові.

Почувши це, Запара став рішуче заперечувати:

— В його стані це ніяк неможливо. Йому потрібно принаймні тиждень пролежати нерухомо тут, у нас. А може, й більше. Спитайте, — звернувся гідролог до Кара, — чи є у них лікар? Коли є, то нехай швидше приходить сюди.

Капітан Ларсен відповів, що лікаря у них немає, і погодився, щоб матрос залишився на пароплаві.

За чаєм норвежець коротко познайомив Кара з своєю історією.

Шхуна «Ісбьорн» два роки тому вийшла з Норвегії в Полярне море промишляти на морського звіра. Пройшовши понад південними берегами землі Франца-Йосифа, «Ісбьорн» потрапила в Карське море. Ларсенові вдалося пройти далеко на північ, але незабаром шхуну затерло кригою. Це сталося на північний схід від острова Шмідта. Цілий рік бідолашних мореплавців тримало в кризі. Наприкінці другого літа в кризі з'явилось чимало розколин і ополонок. «Ісбьорн» удалося скористатися з цих розколин, і вона рушила на південний схід, щоб пройти до азіатського суходолу. Але незабаром почалися морози, і шхуна знову спинилась у непоборних для неї льодах. Вона почала дрейфувати. Пізньої осені морські течії занесли її разом з кригою до берегів