Василь Головачов - Простір неспокою

розстатися. Затим Богданов мовчки потиснув усім руки, збираючись іти, і тут Томах сказав:

— Знаєте, у мене народилася дивна думка… Богданов зупинився на півкроці, обернувся.

— Дивна, їй-богу, думка… — провадив далі Томах. — Чи не зацікавилася нами, людством у цілому, організація типу нашого управління? Так би мовити, УАРС галактики? А то й усього космосу?

— Ого, оце масштаби! — усміхнувся Богданов. — Від чого ж нас, себто людство, треба рятувати?

— Ну, хіба мало… може, не рятувати, а провести профілактику чи, скажімо, лікування від байдужості. Хіба не з’являються у нас рецидиви цієї хвороби? Ще й досі?..

— Знову твоя сумнозвісна теорія байдужості! Коли-небудь тебе за неї добряче віддубасять теоретики-соціологи.

— Це не теорія, це факт, — образився Томах.

— Факт? — Богданов сумовито посміхнувся. — На жаль. Тут я з тобою згоден. Ну, до зв’язку.

Розділ 8
Будні

Гнат зняв контактор, вимкнув інформ і потягнувся в кріслі всім тілом. “Завтра Славко влаштує прочухана за позаурочне заняття, — подумав він. — Я був би радий зайнятися чимось іншим, якби знав — чим…”

У коридорі було темно й тихо. Тільки іноді стелею пропливав ручай блідого світла — працювали невтомні роботи.

Гнат зачинив кабінет і покинув приміщення північноамериканської філії управління, напівзануреної в темінь: оперативні відділи й диспетчерські пункти не спали цілодобово. Не хотілося ні про що думати, тільки йти, йти… Десь перегодом йому причулося, що руку кусає біосигнал особистого відео. Повернув браслет, і над сріблястим квадратиком виник мініатюрний Станіслав Томах.

— Де тебе носить, Ромашин? Ніяк не можу зв’язатися… Слухай сюди, вилітай на третю південну базу, знаєш, де це?

— Здається, в Австралії?..

— Західна Австралія. Аліс-Спрінгс, сьомий таймфаг, вихід на естакаду Т. Запам’ятав?

— Щось трапилося?

— Нічого особливого… Просто я дещо змінив у програмі твого стажування. Жду тебе… — Томах глянув на годинник, — за сорок хвилин.

— То що скажеш? — запитав Керрі Йос, не підводячи голови від столу.

Перед ним лежали дві розгорнуті папки з якимись документами і жовто-брунатний диск кристалокартотеки. Папкам було, певне, років сто, якщо не більше. Богданов помітив блискучі аркуші і якісь знімки.

— Починати треба з експедиції “Орла”. Вони перші сповістили про “дзеркала”.

Керрі кивнув, не відриваючи погляду від паперів.

— “Орел” пішов до Гамми Дракона.

— Зірка Етамін, спектральний клас К5, сто п’ятдесят світлових років. Вони відкрили велику планетну систему, а на другій планеті, найближчій за параметрами до Венери — життя.

Керрі звично схилив голову набік.

— Згоден, перший кидок зробите до Дракона. Щоправда, довелося натиснути через ВКР на Земплан. Виникли деякі проблеми.

— Які ж?

— Енергетичні передусім. Уже зараз ми висимо на балансі: польоти розвідників до нових зірок такі енергетично дорогі, що ВКР змушена маневрувати за рахунок скорочення внутрісистемних споживачів. Крім того, ще й наші рейди. А в Системі стільки нерозв’язаних проблем.

— Ну, ці розмови я чув не раз. Навіщо нам космічна експансія, коли ми захрясли в турботах’ про планети Системи!.. От здійснимо свої внутрішні завдання, тоді й подумаємо про зірки… Так?

Богданов наткнувся на іронічний погляд начальника відділу.

— Приблизно так. Якби ми не експортували в космос оці свої нерозв’язані внутрішні завдання… А то що виходить: ще на Землі не знищено повністю сліди капіталізму, а вже вони появляються за десятки світлових років од неї! — Керрі журно посміхнувся. — Експорт байдужості.

— Що?

— Експорт байдужості — як каже Станіслав. Ти ж знайомий з його теорією.

Богданов махнув рукою.

— По-моєму, можна вже вважати доведеним, що поява Ока — наслідок цього ж таки експорту. Станіслав, на жаль, не помилявся.

Вони зустрілись очима, помовчали. Потім Богданов ледь чутно сказав:

— Отже?..

— Отже, за тобою керівництво експедицією. Якщо все так, як пропоную я, “благодушний” Керрі Йос, то боятись Ока не слід, просто, за порадою Морозова, треба серйозно подумати про космоетику.

— Коли старт?.

— На початку лютого. Зараз переглянемо склад учасників і комплектування, тільки спершу викличемо Бруно.

Йос торкнув сенсор селектора і наказав викликати експерта технічного сектора Бруно Осиніго.

— До речі, — згадав Богданов, — а яким чином стало відомо, що експедиція “Орла” зустріла “дзеркала”? Як правило, розвідники не надсилають ТФ-повідомлень про виконану роботу — обмежені енергетичні ресурси.

— Знаю, але “Орел” усе-таки надіслав повідомлення через три місяці після старту — від проміжної бази “Дракон-два”.

— Значить, у них щось трапилося.

— Судячи з повідомлення, — хмуро проказав Керрі, — життя на відкритій ними планеті не дуже гостинне до прибульців.

— Істотне доповнення. І “дзеркала” вони, звісно, помітили не одразу…

Начальник відділу пильно глянув на Богданова.

— Ну-ну…

—