Олексій Росіч - Джовані Трапатоні

— Може, з ним щось сталося? — тремтливим голосом запитала Лада.

Баба Ганя тяжко зітхнула і так скривилася, що Ладі одразу стало зрозуміло: бабця роздратована не на жарт.

— Мої вітання найкращим мешканцям найкращого у світі міста, — раптом почувся чийсь хриплуватий голос з-під столу.

Лада з бабцею здивовано перезирнулись, намагаючись зрозуміти, звідки голос.

— Я тут, під столом, — знову прохрипів хтось кволим від страху голосом.

Лада обережно зазирнула під стіл. Там, втиснувшись у табуретку, сидів украй облізлий ворон.

— Доброго дня, о-о, найдобріша дівчинко у світі! — нерішуче вимовив він. — Напевно, це саме ви Лада Гай? Наймилосердніше створіння у світі. Джовані казав мені, що у вас і вашої бабці Ганнусі найдобріші, найкрасивіші обличчя, які коли-небудь бачив світ.

— Мою красу Джовані явно перебільшив, — трохи сердито мовила баба Ганя. — Але, я сподіваюсь, він не забув вам сказати, як ставиться баба Ганя до підлабузництва?

— О, наймудріша бабо Ганю, пробачте, але я жодним чином не хотів розсердити вас, — прошепотів облізлий ворон та змахнув із дзьобика сльозинку.

— Ясно, тут роботи з виховання — непочатий край, — сумно зітхнувши, мовила баба Ганя, вже з жалем дивлячись на заплаканого ворона. — Щось сталося?

— Ви хто? — втрутилась у розмову Лада.

— Я Тоні Бравісимо, — жалібно відрекомендувався ворон. — Ви, певно, знаєте, що нам, воронам, заборонено говорити з людьми… Порушення цієї заборони карається в нас смертю. Але я не міг не попередити вас про жахливу та невдячну підступність.

— Шановний Тоні Бравісимо, — ледь не залізши під стіл, пробубоніла баба Ганя, — чи не буде ваша ласка висловитись нарешті без усіляких зайвих промансів.

— Добре. Повірте, мені жодним чином не хочеться вас образити… Але я не маю вибору… Тому я хочу вам запропонувати вигідну взаємодопомогу. Я рятую вас, а ви рятуєте мене. Згода?

— А як ми можемо вас врятувати, і від чого? — запитала Лада.

— Ви можете дати мені грошей. Сто тисяч обов’язково мають врятувати мене.

— Скільки-скільки? — здивовано перепитала баба Ганя.

— Сто тисяч. Цим ви врятуєте мене… А я, із вдячності, врятую вас.

— А що вам заважає врятувати нас просто так? Без будь-якої вдячності? — посміхнувшись на мізерну пропозицію, запитала баба Ганя.

— Не зрозумів? — украй спантеличено перепитав облізлий ворон.

— Я питаю, що саме заважає вам врятувати нас просто так, без усіляких умов?

— Ну, я не знаю… А ви взагалі можете дати мені хоч трохи грошей?

— Взагалі, можемо, — вже трохи роздратовано відповіла Лада.

— А скільки можете дати? — пожвавішав ворон.

— Ніскільки, — буркнула спересердя баба Ганя. — До побачення, шановний. Ви мені не подобаєтесь.

— Добре-добре… — перелякано затараторив ворон. — Не ображайтеся, я врятую вас просто так… За ту одну тисячу кишенькових грошей, яку панна Лада має у своєму гаманці.

— О, це вже цікаво… — здивовано мовила Лада, знову зазирнувши під стіл, аби глянути на ворона. — І звідки вам відомо, що в моєму гаманці зараз саме тисяча?

— А мені Джовані сказав, — винувато пояснив Тоні Бравісимо. — Будь ласка, панно, дайте мені чесне слово, що подаруєте мені цю тисячу, і я одразу розкажу вам геть усю правду про Джовані і про його підступний план. Я його найкращий друг, тому він одразу чесно розказує мені всі таємниці. Дайте чесне слово, що подаруєте мені ваш гаманець, і я вам розповім усі його таємниці.

— Боже, найкращий друг! Невже ви не розумієте, що те, що ви говорите, — це жахливо! — схвильовано мовила Лада.

— Так-так, я знаю — це жахливо, — погодився облізлий ворон. — Але ж я не маю вибору… Якби ви знали, панночко, які страшні борги по ґудзиках я маю перед канцелярією… Які борги… — знесилено повторив він та знову заплакав. — Я просто… Просто не маю вибору…

— Ми даємо вам слово, шановний, що ви отримаєте цю тисячу. Кажіть, — рішуче втрутилась у розмову баба Ганя.

— Отже… — втомлено зітхнувши, мовив ворон. — Джовані Трапатоні насправді ніякий не Джовані, і тим більше не Трапатоні. Це знають геть усі. Його справжнє ім’я Лука, а прізвища він узагалі немає. Він звичайнісінький бездомний італійський ворон. Лука — найбідніший ворон в усій Європі. Його ніхто не любить, і всі мають за нікчему. Він народився у Римі на площі Квітів, але ніколи не знав ані хто його батько, ані хто його мати. Усі кому не лінь його дурили, забираючи у нього всі ґудзики. Хто силоміць, хто хитрощами, але забирали геть усе. Його заборгованість в Італії складала більше ста тисяч ґудзиків. І його би вже давно італійський вороновий князь Манчіні видав канцелярії ДДТ, якби не легка вдача Луки…

Саме Лука тричі знаходив ґудзики, якими особисто зацікавлювався ДДТ… І хоч ті три ґудзики згодом виявилися все ж таки не тими ґудзиками… Але, все-таки, імператор ДДТ нагородив відзначками нашого «князя»… Манчіні добре знав, що бездомного Луку за страшні борги канцелярія оголосила в розшук. Він мав одразу видати Луку головному інквізитору. Але він не зробив цього. Звичайно, не через своє милосердя, а виключно через холодний та цинічний розрахунок. Хто ж видасть квочку, яка несе золоті яйця?

Лука наївний, на ньому завжди їздили усі кому не ліньки. Коли ж він, дурило, ще в Італії закохався у вірменську принцесу, то його життя взагалі стало нестерпним. Він у розшуку, права жити не має…