Зоран Жміріч - Блокбастер

– У бік міста?

– Так, у бік міста. Стою і чекаю автобус у центр. Там ми мали зустрітися біля площі. Шиме нас чекав на бусику.

– І?

– Стою. На зупинці всього кілька душ. Метрів за десять від мене стоїть дядько десь під сорок і про щось говорить із хлопчиком. Малому не більше п’яти років. Ну, може, шість. І чую, той дядько каже йому: «Та підійди, не бійся».

А я замислився, все ще лютий через того священика. Думаю, що треба було йому щось сказати, якось обізвати, а цей малий тим часом підходить до мене й смикає за кишеню на штанях. Всі люди на зупинці дивляться на нас, а я… я розгубився…

Черкез засміявся.

– Ну, ну?

– Я дивлюся на нього, а він простягає до мене ручку… Знаєш, яка маленька долонька?

Він мені усміхнувся, я йому – вперше за останніх кілька днів.

Поручкалися. І уявляєш… Малий кладе мені в руку чотки.

Черкез скривився.

– Ой, не бреши.

– Хлопче, малий дав мені оці чотки, які я ношу. І ще сказав: «Це моєї бабусі. Вона дала мені, щоб вони захищали мене, коли лихі люди стріляють по місту».

Черкез дивився на мене зі сльозами в очах. А я говорив:

– Він дав мені чотки і повернувся до старого. Я геть розгубився. Ти розумієш, яка дивна ситуація? Бачу, люди на зупинці усміхаються, одна жінка обтерла сльози хустинкою. Я покликав малого, зняв кокарду з картуза й віддав йому.

Черкез зареготав.

– Черкезе! Бачив би ти обличчя того хлопчика. Таке щастя! Отакі очі!

– Ну слухай, малий тобі віддав чотки своєї бабусі. Ти можеш уявити, які вони дорогі?

– Отож. Значно дорожчі, ніж просив священик.

Черкез мовчки пересмикнув плечима, ніби від холоду.

Відчепив значок від вилоги куртки й подивився на мене.

– Дай каску.

Я зняв каску й простягнув йому. Він причепив значок на камуфльований чохол і надів каску мені на голову.

– Дарую.

До кінця зміни ми більше не говорили.

Перед сніданком я вже прокинувся. Узяв каску й спу – стився на перший поверх, де стояли Черкез, Цероваць і Божевільний Міле. Церо всоте повторював Міле, що його син має хороші оцінки. Поки я проходив повз них, продираючись крізь натовп, звичний під час сніданку, божевільний старий ошелешено супроводжував мене поглядом. Церо замовк і повернувся, намагаючись зрозуміти, що так спантеличило Міле. Ми стояли у коридорі точнісінько так, як кілька днів тому на дорозі перед дідовою хатою. Міле здивовано глянув на Церовця, намагаючись добрати, про що той каже. Очі його звузилися від гніву. Він відштовхнув Церовця плечем, підійшов до мене й схопив мене за руку. Повернувся до командира й загорлав:

– Які оцінки? Мій син мертвий!

Ми занепокоєно дивилися на діда. Старий повернувся знову до мене, вхопив мене за горло й почав щосили мене душити. Я повільно відвів його руки й легенько відштовхнув нападника від себе. Він спіткнувся, але Черкез підтримав його, щоб не впав. Міле подивився на Черкеза й Церо і пальцем показав на мене:

– Він убив мого сина!

Ми скам’яніли. Міле знову наскочив на мене:

– Ти вбив мого сина! Ти в лісі відрубав йому голову!

Церо з Черкезом розгублено стояли на місці. Хлопці, що йшли мимо, підхопили Міле й вивели його зі школи. Старого посадили на лавку в дворі, намагаючись заспокоїти. Божевільний голосно схлипував, поглядаючи на двері. Черкез ковтнув слину, дивлячись на Церовця.

– Церо… Він абсолютно збожеволів.

Цероваць стояв без руху, не знаючи, що сказати. Черкез підійшов до мене:

– То що, виходить – то не Борна?

Я посміхнувся, вклавши в порух губ усю свою іронію.

– Ти ж чув, що не Борна. Тепер же очевидно, що я.

Цероваць притулився до стіни, шукаючи сигарети в кишені куртки. Зітхнув, глянув на мене.

– Днями Борна, сьогодні ти, завтра я чи хтось… Він, схоже, в будь-кому бачить убивцю з лісу.

– Не думаю. Швидше за все, він побачив, як ми з Борною стріляли в того скаженого з червоного «Форда», і в його голові склалася картинка, ніби це ми вбили його сина.

Церо кілька разів швидко затягнувся і запропонував мені сигарету.

– Але це нічого не міняє. Борна без сумніву їхній.

– Дякую, не треба, – відмовився я від курива. – Свої маю.

У касці в мене завжди лежало два-три забиті косяки. Я зняв каску, щоб вийняти один, і вперше побачив значок, який Черкез вночі пристебнув до неї у темряві. Пластиковий кружечок з літерою «А» висів з того боку, де було написано «Born To Kill», – зразу після першого слова. Я недовірливо усміхнувся і повернув каску до Черкеза, щоб і він міг прочитати новий напис. Черкез зітхнув і промовив:

– Borna to kill[19].

Випадок дав життя моєму новому девізу. Черкез глянув на мене.

– Пам’ятай, що я казав тобі вчора на посту. Долю конем не об’їдеш. Може, ти й для того і народився, щоб убити його.

У цей час коридором якраз проходив Товариш Замполіт і побачив напис на касці.

– Це граматично неправильно, – заявив він. – Треба: «To kill Borna»[20].

Черкез зміряв його поглядом з голови до п’ят і в’їдливо проказав:

– Головне, що ти у нас правильний. І граматично, і політично.

Товариш Замполіт мовчки пішов далі в бік штабної кімнати. Церо підійшов до мене.

– Ти майже не спав останніми днями.

– Ноги тримають, значить, зі мною все гаразд.

– Іди снідай, а потім відпочинь трохи. О десятій нарада командирів бригад. Будеш супроводжувати Кватерника.

Черкез підійшов до нас і збуджено звернувся до командира:

– Церо! Ми ж щойно повернулися з варти!

– Я знаю, але інші теж були на завданнях.

Він подивився на мене і сказав благально:

– Тобі у нас найвища довіра. Кватерник не хотів нікого з поліції, особисто просив тебе у супровід. А є й хороші новини. Іншим я уже сказав. Завтра прибуває підкріплення. Нарешті матимете можливість з’їздити додому на вихідні. Звільнимо вас від усіх завдань, крім розвідки. Окрім того, надійшов й офіційний наказ. Хто з нашого підрозділу захоче демобілізуватися – всім підпишуть. Хто залишиться, дістане підвищення, навіть на командирські посади.

Черкез стрепенувся:

– А те, що ми досі робили?

– Повністю бере на себе поліція. Вас переведуть до новосформованого розвідувального взводу. На відміну від вас, всі до одного професіонали.

Черкез спалахнув:

– Чорт, а ми ж хто? Аматори, які граються у війну?

– Ми, Черкезе, актори, і для нас везуть дублерів на небезпечні