Юлія Гук - Німа

був творчою особистістю, занадто творчою. Він мав гарний голос й непогано танцював, умів грати на гітарі, багато читав. Але був дуже неврівноваженим. Постійність? То було не для нього. Але в коханні… Він закохався в Тасіту вперше у своєму житті. Уперше і востаннє. Вона відповіла йому взаємністю. Але він так швидко змінювався, що незабаром став зовсім іншим. Чужим. Проте не це стало причиною розлуки. Що ж? Вона не пам’ятає.

Прийшовши додому, вона вмикає відео із записом Нового року, який вони зустрічали разом. Безмежно щасливий Новий рік. Стосунки Валена з Тасею були майже пограничними. Вони віддавалися одне одному немов дикі звірі. Власне, вони й жили у своєму вимріяному світі. Вален затято його охороняв, він навіть намагався обмежити спілкування піддослідної з іншими людьми. Через це вони часто сварилися. Узагалі їхні стосунки були вкрай пристрасними: з гарячим сексом, бійками, ненавистю й божевіллям. Він надихав її, а вона віддавалася йому. Такі стосунки залишають багато спогадів, але зазвичай украй виснажують. До них не повертаються. Тому що люди дорослішають, розумнішають, угамовуються, стають розсудливими. Вален уже тоді хотів сім’ю. Її не хотіла Тасіта. Навідріз.

Жити минулим — це різновид психологічної стагнації. Людина немов зависає в певному проміжку часу й не має змоги будувати подальше життя. Емоції, спогади, мрії — це через них Тася не могла ввійти в real time. Через це її полотна й залишалися незакінченими.

Тасіта все ще боялася майбутнього, відмовлялася жити сьогоденням й шукати нові мрії. Їй легше було залишатися з примарами пройдешнього. Бо там близькими й зрозумілими були навіть біль, морок, безсилля. Адже вони — це осягнута територія. Вона впивалася власними внутрішніми монстрами. Вона поверталася до них, тому що модель поведінки з ними була зрозумілою. Вона поверталася до Валена, бо знала його.

Найчастіше ми прагнемо проаналізувати те, що нам не вдалося. Тисячі разів прокручуємо в голові невдачу. Але чи воно того варте? Хіба слід повертатися думками в минуле, а не діяти натомість. Не думати про те, як по-іншому це могло статися, а просто брати ситуацію під контроль. Силуватися ще і ще.

Піддослідна все ще не готова поставити крапку. Вона усвідомлює: не варто повертатися в стосунки, що віджили своє. Там їй немає місця, там бракує того, чого вона бажає насправді. Але щоб цей етап її життя нарешті завершився і вона могла рухатися далі, їй треба піти до театру. Вона мусить урешті-решт поставити крапку, якщо не зробила цього раніше.

У житті Тасі було двоє людей, яких вона не може забути. Це Вален і Віра. А зараз через них для милого відданого Жара в її серці немає місця, його просто не залишилося. Вона мусить звільнити хоча б його частину.

Стосунки з Валеном підштовхнули її до рішення більше не закохуватися й не закохувати. Тепер їй не потрібен ніхто. Їй добре на самоті. Їй хо′роше зі своїми незакінченими полотнами, ненависною роботою та пляшкою вина. І спогадами…

16.02

Тасіта з нетерпінням поглядає на годинник. Сьогоднішній робочий день тягнеться особливо довго. Був лишень один клієнт. Та й той виявився настільки нецікавим, що вона упоралася з ним за двадцять хвилин. І Світлана Анатоліївна не заходить. Запаси алкоголю в її шафці вичерпалися. Навіть цигарки закінчилися: так часто виходила до курилки.

Настрій псується все дужче. Їй хочеться малювати, а відсутність змоги нервує. Робити ж замальовки на серветках й аркушах формату А4 вже набридло. Тася не любить марнувати сили на такий дріб’язок, адже ще жодного разу не змогла примусити себе перенести на полотно те, що було намальовано на якомусь папірці.

За десять шоста. У двері хтось стукає й заходить.

— Жар?

Дівчина аж підскакує від здивування.

— Там холодно, — бентежиться хлопець. — Давай збирайся. Хто там дізнається, що ти пішла раніше.

Уже за півгодини вони сидять в улюбленому барі.

— Я думала, сьогодні збожеволію. — Дівчина з насолодою п’є холодне пиво. — З клієнтів був лише один хлопець із червоним дипломом, якому я одразу дала направлення за спеціальністю.

— Мені здається, тобі час звільнятися. Це не твоє місце. — Жар посьорбує каву. Дівчина задумується: вона не пам’ятає, щоб він хоч колись пив спиртне.

— Н-да? А де ж моє? За мольбертом? Я ще не створила того, чим справді могла б пишатися.

— Працюватимеш там — і не створиш, — спокійно заперечує хлопець.

Дівчина стенає плечима.

— Проблема сучасного суспільства полягає в тому, що ніхто не дослухається свого серця. Не чує дзвінкий чистий голос внутрішнього «я». А йому несила пробитися крізь жир і хіть тіла. Відома фраза «У тобі немає нічого святого» не зовсім правильна. Це святе є в кожному, але ми чомусь намагаємось зректися його й заповнити порожнечу, що залишається сексом, випивкою, їжею, буденними проблемами.

— Гей! — Тася ніжно цілує кухоль з пивом.

Жар заздрісно кидає ревнивий погляд на предмет такої уваги.

— Так от… Коли дитина каже, що вона бажає стати лікарем, учителем, пілотом, вона не сумнівається. Вона свято вірить, що, коли виросте, справді працюватиме за цією професією. Так їй підказує серце, ще не зашорене дорослими