Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

Чаплинці жили батьки Володимира, з якими стосунки в невістки не склалися. Пенсіонери, колишні представники радянської районної номенклатури, російськомовні тесть і свекруха керували місцевим осередком комуністичної партії. Вони не схвалювали зв’язків Надії з «рухівцями». За будь-якої нагоди засипали невістку прикладами начебто непорядних і нерозумних дій національно-демократичної опозиції. Тесть уїдливо кепкував з її віршів, висмикуючи рядки з контексту. Родичі вважали, що «Кіммерійська соната», написана українською, спиралася на первісні інстинкти, що їм видавалося непристойним, аморальним. Батьки ставили за взірець молодшого сина, директора шахти в Макіївці. У загибелі Володимира тесть, всупереч елементарній логіці, винуватив Надію.

— Поїду, чом би й ні, — знизав плечима Женя.

У стосунках між родичами він вже давно виконував роль миротворця.

Автобус «Херсон — Чаплинка», не доїжджаючи до станції, зупинився на роздоріжжі в густій хмарі куряви. З нього вийшов, накульгуючи, худорлявий юнак у бейсболці. Залита липневою спекою вулиця була безлюдною. Лише з протилежного боку шосе промайнула чиясь червона майка.

— А де тут мешкають Чубенки? — гукнув Євген до красуні баскетбольного зросту з тенісними ракетками в руках.

Яскрава майка підкреслювала її спортивну статуру й високі груди. Несподівано для себе хлопець упізнав у атлетці подругу дитинства — вайлувату Жанну. Щороку батьки привозили їх обох на канікули в село, до бабусь-сусідок, і діти гралися на городі, перебираючись одне до одного лазівкою в паркані. Женя був на три роки старший. Згодом тато-військовий забрав доньку з дружиною кудись до Росії. Кілька років поспіль звідти не надходило жодної звістки. І ось тепер він зустрів Жанну Мальону невпізнанною гордою красунею. З такими зовнішніми даними їй би в театрі героїню грати, — подумав захоплений юнак.

— Ой, Женю, це ти! — дівчина кинулася йому на шию.

— Ти де тепер?

— Та поки що ніде, — Жанна потупила зелені підведені очі й без потреби обтріпала свої подерті джинсові шорти. — Вступала до Київської консерваторії, та не пройшла за конкурсом. Тепер мушу їхати працювати за розподілом у село.

Далі вони пішли разом. Чубенко помітив, що дівчина з ним одного зросту. Добре, що в дитинстві не бився з нею — тепер більше шансів наблизитися до красуні. Ця королева відразу брала в полон. Вона не опускала очі, коли на неї дивилися чоловіки, і дозволяла їм собі служити. Євген, інтуїтивно збагнувши правила гри, відразу прийняв такий розподіл ролей.

— То ти, я бачу, тенісистка.

— Я ще й із парашутом стрибаю — тато навчив.

— А де він тепер?

— У Москві. Вони з мамою розлучилися. — Жанна спохмурніла. — Розкажи про себе.

Вона примусила Євгена показати травмовану ногу. Він, не соромлячись, задер холошу.

— А чому так ходиш?

— Не знаю. Лікарі кажуть, що вже все гаразд.

— Та в тебе, мабуть, хребет пошкоджено! — вигукнула дівчина. — Я знаю, у нашій військовій частині був такий випадок. Піди до гарного масажиста, нехай вправить тобі диски. Ти й перестанеш кульгати.

Жанна розповіла, що живе з мамою, котра заробляє продажем турецького краму. До обійстя, де мешкала Мальона, вони підійшли з іншого кінця села. Тут вловлювалося тепле дихання степу, чулося мукання сусідських корів і пахло полином. Позаду будинку густою смугою розповзлися зарості конопель. Кури порозсідалися на гілках крислатої яблуні. Євген полегшено зітхнув, неначе разом із цим медовим повітрям вдихнув безліч добрих дитячих спогадів.

— А пам’ятаєш, коли ти ходила в шостий клас, я хотів у тебе щоденника забрати, в якому ти освічувалася хлопцеві в коханні?

— Атож! Я тоді втекла на город і, щоб ти не прочитав щоденника, закопала його серед картоплиння.

— А ще пам’ятаю твою румбу під бабусин патефон, — Чубенко розсміявся.

— Я і зараз так можу. Платівка збереглася.

Антикваріат, і справді, був на місці. Жанна гарно танцювала. Євген сидів осторонь на старенькому дитячому стільчику і неначе дивився сон. Музики змовкла, він зааплодував:

— Ти справжня артистка!

Дійшла черга й до старенького піаніно. Євген уперше за стільки років знову чув давно забутий російський романс.

— Я хочу співати на сцені, — дівчина обережно закрила інструмент. — Якщо в опері не вийшло, то хоча б на естраді.

Жанна тужно зітхнула, перебираючи довгими пальцями аркуші з клавірами.

— То в чім справа? — тут, у Чаплинці, Євген відчував себе сильним, упевненим. — Повертайся до Києва. Підшукаємо якийсь варіант.

Домовилися, що Мальона буде у столиці за два тижні.

Частина третя
ЛАБІРИНТАМИ СВОБОДИ
Розділ перший
I

«Ну і ручки в цього Ігоря», — думав Чубенко, розглядаючи синці на своїх стегнах. Масажист запевнив його, що за три-чотири місяці від Євгенової кульгавості і сліду не залишиться. Після трьох сеансів біль у хребті минув і вдалося відмовитися від палички. Натхненницею походу в лікарню стала Жанна, яка невдовзі після їхньої зустрічі приїхала до Києва. Євген віддав землячці свою кімнату, а сам перейшов у дідову. Але гостя перша не витримала запропонованого їй аскетичного способу життя та якоїсь ночі забажала Євгенового тепла. Це вона не вважала екстраординарним вчинком — сексуального досвіду набула досить рано, ще в гарнізоні, в далекій російській глушині, де навколо генеральської доньки постійно крутилися молодші офіцери. Жанна відразу прозоро натякнула Євгенові, що це зближення ні до чого не зобов’язує жодного з них.

Хлопець комфортно почувався з нею. Він знайшов у Мальоні те, чого самому, здавалося, досі бракувало — твердість, неухильне прагнення до мети й жорсткий характер. Гостя поводилася так, ніби не Євген протегує їй, а навпаки. Коли вони йшли вулицею поряд, зайняті розмовою, Женя помічав, що неуважний погляд Жанни ковзає