Микола Іванович Сенченко - “Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією

пробивали голову, а іншого змушували їсти його мозок. Потім пробивали голову цьому іншому і з’їсти його мозок змушували наступного...”[142].

Терор в Україні чинили в усіх великих і малих містах. “... Кожен провінційний відділ НК мав свої улюблені методи катування. У Харкові знімали скальп, а з кисті рук — “рукавички”, в Полтаві й Кременчуці саджали на палю, в Одесі офіцерів підсмажували в печі й розривали лебідками навпіл. У Києві клали людину в труну з трупом, що розкладався і закопували, а потім через півгодини відкопували...”[143]. Та досить про звірства.

Захисники іудейських революціонерів нині часто посилаються на те, що багато документів проти інтелігенції та правословної церкви підписував Калінін. Проте показовим є документ, підписаний Леніним, який розкриває окремі важливі моменти діяльності іудейських катів. Це таємний лист Леніна членам Політбюро ЦК РКП (б) про необхідність рішуче придушити опір духовенства втіленню в життя декрету ВЦВК від 23.02.1922 року про вилучення церковних цінностей.

Уперше цього листа було надруковано у “Веснике Русского Студенческого Христианского Движения” (Париж, № 97, 1970. — С. 54—57). Його достовірність підтверджує редактор “Весника” Струве. Відтак його передрукували в 1990 р. журнали “Наш современник” и “Известия ЦК КПСС”. Усім, хто хоче ознайомитися з цим листом, рекомендую звернутися до цих джерел, а уривки з нього наводжу нижче.

ДОПОЛНЕНИЕ

Товарищу Молотову

Строго секретно

Для членов Политбюро

Просьба ни в коем случае копии не снимать, а каждому члену Политбюро (т. Калинину тоже) делать свои пометки на самом документе.

“...Нам во что бы то ни стало необходимо провести изъятие церковных ценностей самым решительным образом, чем мы сможем обеспечить себе фонд в несколько сотен миллионов золотых рублей (надо вспомнить гигантские богатства некоторых монастырей и лавр). Без этого никакая государственная работа вообще, никакое хозяйственное строительство в частности и никакое отстаивание своей позиции в Генуе в особенности совершенно немыслимо. Взять в свои руки этот фонд в несколько сотен миллионов золотых рублей (а может быть, и несколько миллиардов) мы должны во что бы то ни стало. А сделать это с успехом можно только теперь. Все соображения указывают на то, что позже сделать это не удастся, ибо никакой иной момент, кроме отчаянного голода, не даст нам такого настроения широких крестьянских масс, который бы либо обеспечил нам сочувствие этих масс, либо, по крайней мере, обеспечил бы нам нейтрализацию этих масс в том смысле, что победа в борьбе с изъятием ценностей останется безусловно и полностью на нашей стороне.

Поэтому я прихожу к безусловному выводу, что мы должны именно теперь дать самое решительное и беспощадное сражение черносотенному духовенству и подавить его сопротивление с такой жестокостью, чтобы они не забывали этого в течение нескольких десятилетий.

Самую кампанию проведения этого плана я представляю следующим образом:

Официально выступать с какими бы то ни было мероприятиями должен только тов. Калинин — никогда и ни в коем случае не должен выступать ни в печати, ни иным образом перед публикой тов. Троцкий...

Самого Патриарха Тихона, я думаю, целесообразно нам не трогать, хотя он несомненно стоит во главе всего этого мятежа рабовладельцев. Относительно него надо дать секретную директиву Госполитупру, чтобы все связи этого деятеля были как можно точнее и подробнее наблюдаемы и вскрываемы именно в данный момент. Обязать Дзержинского, Уншлихта лично делать доклад в Политбюро еженедельно. На съезде партии устроить секретное совещание всех или почти всех делегатов по этому вопросу совместно с главными работниками ГПУ, НКЮ и Ревтрибунала. На этом совещании провести секретное решение съезда о том, что изъятие ценностей, и в особенности самых богатых лавр, монастырей и церквей, должно быть проведено с беспощадной решительностью, безусловно, ни перед чем не останавливаясь и в самый кратчайший срок. Чем больше число представителей реакционной буржуазии и реакционного духовенства удастся по этому поводу расстрелять, тем лучше. Надо именно теперь проучить эту публику так, чтобы на несколько десятков лет ни о каком сопротивлении они не смели и думать.

Для наблюдения за быстрейшим и успешнейшим проведением этих мер назначить тут же на съезде, т.е. на секретном совещании, специальную комиссию при обязательном участии т. Троцкого и т. Калинина, без всякой публикации об этой комиссии с тем, чтобы подчинение ей всей операции было обеспечено и проводилось не от имени комиссии, а в общесоветском и общепартийном порядке. Назначить особо ответственных наилучших работников для проведения этой меры в наиболее богатых лаврах, монастырях и церквах.

Ленин”[144].

Прошу звернути увагу на такий важливий момент цього листа. Жорстоке знищення служителів церкви, тобто практичну акцію, таємно доручають іудею Троїцькому. А прикриття — призначення офіційним виконавцем цього злочину росіянина Калініна. Ця сатанинська тактика кривавого маніяка стане в подальшому аксіомою всіх більшовицьких катів у продовженні геноциду народів колишньої Російської імперії, а відтак буде підхоплена катами і диктаторами інших комуно-сіоністських, фашистських режимів в усьому світі.

У цьому таємному посланні розкривається і справжнє обличчя сіонобільшовиків. Не допомога своєму народу, а створення спеціального фонду для своїх потреб, для потреб світової революції.

Ось так, шляхом експропріації цінностей православної Церкви і за допомогою терору сіоно-більшовики намагалися провести дехристиянізацію руського народу. Релігія, віра, церква були наріжним каменем, цементуючою основою руського народу впродовж багатьох віків. Це були головні об’єднавчі постулати держави, на яких виховувалися в народі такі ази моральності, як доброчинність, милосердя, людинолюбство. Тому більшовики поставили стратегічне завдання: через руйнування церкви завоювати Росію і підкорити її народ. Одним із перших більшовицькі кати вбили Київського митрополита Володимира, та перед тим покалічили, оскопили, голого кинули на наругу. Петербурзького митрополита Веніаміна, який мав замінити патріарха Тихона у разі його смерті, перетворили на крижаний стовп, обливаючи на морозі водою, а потім утопили. Тобольського