Роджер Желязни - Рука Оберона

мороку, і Грейсвандір знову вільно злетів у моїй руці, вогні частково зменшилися, не знаю, чи то по контрасту зі знову освітленою перспективою, чи то з якихось інших причин.

Озирнувшись, я побачив, що Бранд наближається до Великої Кривої. Що ж стосується мене, то я прокладав собі шлях до другої Вуалі. В наступні кілька хвилин ми обидва будемо докладати напружені зусилля, пов'язані з їх проходженням. Але Велика Крива була важча і триваліше. Я знову буду вільний і буду пересуватися швидше, перш ніж він подолає свій бар'єр.

Потім мені доведеться вдруге перетнути пошкоджену ділянку.

Він може до того часу звільнитися, але рухатися буде повільніше, ніж я, тому що буде знаходитися на ділянці, де йти стане навіть ще важче.

Постійна статична електрика піднімалася при кожному зробленому мною кроці, і все моє тіло пронизувало відчуття лоскоту. Іскри піднімалися до стегон при моєму просуванні.

Це було все одно, що крокувати по полю наелектризованого жита.

Волосся моє до того часу частково підвелося. Я відчував, як воно ворушиться. Один раз я швидко озирнувся і побачив Фіону, все ще на коні, нерухому і стежачу за нами.

Я заквапився до другої Вуалі.

Кути, короткі різкі повороти. Сила все піднімається і піднімається проти мене, так що вся моя увага, вся моя енергія були тепер зайняті боротьбою з нею. Знову прийшло знайоме відчуття лихоліття, як ніби я займався тільки цим, лише цим завжди і займався. І воля, сфокусована в бажання по такій градації: Бранд, Фіона, Амбер, моє приватне ототожнення. Іскри піднімалися до ще більших висот, коли я боровся, повертаючи, трудився з кожним кроком, який вимагав ще більших зусиль, ніж попередній.

Я пробивався знову в чорний район.

Рефлекторно я знову опустив Грейсвандір і висунув її вперед. Знову швидкість, одноколірний туман, розрізуваний блакиттю мого клинка, відкривав переді мною дорогу, немов хірургічний надріз.

Коли я вийшов на нормальний світ, я пошукав поглядом Бранда.

Він все ще знаходився в західному квадраті, борючись з Великою Кривою, пройшовши приблизно дві третини шляху через неї. Якщо я прискорюся як слід, то можливо, зумію наздогнати його якраз тоді, коли він з неї вийде. Я кинув всі свої сили на просування з якомога більшою швидкістю.

Коли я добрався до північного кінця Лабіринту і до віражу, ведучого назад, до мене раптом дійшло, що я збирався робити.

Я мчав, щоб пролити на Лабіринт ще більше крові.

Якби справа дійшла до простого вибору між подальшим пошкодженням Лабіринту і повним знищенням його Брандом, то я знав би, що мені треба робити. І все ж я відчував, що повинен існувати другой спосіб. Думай…

Я лише трішки сповільнив крок. Все буде залежати від своєчасності. В той момент йому буде проходити набагато важче, ніж мені, так що в цьому відношенні я мав перевагу. Вся моя нова стратегія вимагала організації нашої зустрічі точно на потрібному місці. За іронією долі, я в цей момент згадав турботу Бранда про свій килимок. Проблема збереження в чистоті цього місця була, однак, набагато складнішою.

Він наближався до кінця Великої Кривої, і я йому дозволив це зробити, обчисливши відстань до чорноти. Я вирішив влаштувати йому кровопускання над вже пошкодженою ділянкою.

Єдина перевага, яку він, здавалося, мав, полягала в те, що я буду розташований праворуч від нього. Щоб звести до мінімуму вигоду, одержувану їм від цього, коли ми схрестимо клинки, мені доведеться залишатися трохи позаду.

Бранд боровся і йшов вперед. Всі його рухи були як при прискореній зйомці. Я теж боровся, але не так сильно. Я зберігав колишній темп.

Проходячи Лабіринт, я роздумував про Камінь, про близькість, що відчувалася між нами з моменту мого налаштування на нього.

Я відчував його присутність зліва, навіть хоча тепер я не бачив його на грудях у Бранда.

Чи буде він дійсно діяти на такій відстані і чи врятує він мене, якщо Бранд візьме гору в нашому майбутньому поєдинку? Відчуваючи його присутність, я майже у це повірив. Він вирвав мене у одного нападника і знайшов якимось чином у мене в голові традиційне безпечне місце — мою власну постіль — і переправив мене туди.

Відчуваючи його тепер, майже бачачи через нього шлях перед Брандом, я відчував деяку впевненість, що він знову спробує функціонувати в моїх інтересах.

Однак, пам'ятаючи слова Фіони, я твердо вирішив не покладатися на нього.

І все ж я враховував і інші його функції, прикидаючи свою здатність управляти ним без контакту.

Бранд майже завершив Велику Криву.

Я дотягнувся з якогось рівня своєї свідомості і вступив в контакт з Каменем. Накладаючи на нього свою волю, я закликав бурю типу червоного торнадо, який знищив Яго. Я не знав, чи зможу я керувати цим конкретним явищем в цьому конкретному місці, але, тим не менше, закликав його і направив на Бранда. Відразу нічого не сталося, хоча я відчував, що Камінь функціонує, щоб чогось досягти. Бранд дійшов до кінця, приклав останні зусилля і вийшов з Великої Кривий.

Я був прямо там позаду нього.

Він теж знав це якимось чином.

Меч його був вихоплений в ту ж мить, як зникло тиск. Він пройшов пару футів швидше, ніж на мою думку, він міг би, поставив ліву ногу вперед, повернув тіло і зустрів мій погляд крізь лінії наших клинків.

— Щоб я, якщо ти все-таки не зійшов з розуму, — заявив він і торкнувся вістря мого меча своїм власним. — Ти ніколи би не потрапив сюди так швидко, якби не ця сволота на коні.

— Дуже мила манера говорити про нашу сестричку.

Я зробив випад і спостерігав, як він рухається, парируючи мій удар.

Ми обидва були обмежені в тому сенсі, що ніхто з нас не міг нападати, не покидаючи Лабіринту. Я був ще більш обмежений небажанням поки влаштовувати йому кровопускання. Я зробив помилковий випад, і він відступив, ковзаючи лівою ногою по узору позаду нього. Потім він відтягнув праву ногу, тупнув нею і спробував без передмов рубанути мене по голові. Чорт забирай! Я парирував удар, а потім зробив у відповідь випад, чисто рефлекторно. Я не хотів потрапити в нього, але вістря Грейсвандіра прокреслити йому дугу під грудьми. Я почув гудіння в повітрі над нами. Однак, я не міг собі дозволити відірвати погляд від Бранда. Він глянув униз і знову трохи відступив. Це було добре. Тепер там, куди потрапив на нього мій меч, його сорочку прикрашала червона лінія. Поки що матеріал, здається, поглинав кров.