Світлана Талан - Оголений нерв

і, здавалося, не хоче його мати. Спробувала поговорити, відповідь майже завжди одна: «Усі вони козли, без них спокійніше». Можна здогадатися, що дівчину образив обранець, але Іванна вперто не хотіла ділитися своєю проблемою з матір’ю. Тож після кількох невдалих спроб викликати доньку на відвертість Настя вирішила почекати, поки переболить.

Валентина Петрівна вже була на городі, тож Настя не прощаючись пішла на маршрутку. На блокпосту перед містом автобус зупинили ополченці. У салон зайшов кремезний чоловік неслов’янської зовнішності — чорна густа борода, темні очі, смаглявий.

— Дакумент, пжалусьта, готовим, — наказав пасажирам і перекинув автомат через плече.

Усі пасажири притихли, мов миші, опустили очі, щоб не піймати на собі нахабний зухвалий погляд. Настя відчула приниження, ніби вона не у своїй країні, не на своїй землі. Було відчуття раба, якого поневолили, і тепер він не має права навіть поглянути на свого господаря, щоб не накликати на себе гнів. Люди мовчки, не роблячи різких рухів, повільно діставали паспорти, у відкритому вигляді подавали на перевірку. Чоловік зі зброєю повернув Насті паспорт, зупинився біля жінки, яка сиділа в одному ряду з нею, напевно, разом із донькою, білявою дівчинкою-підлітком, — саме вона стала об’єктом пильного погляду бородатого.

— Толко шестнадцать лєт? — здивовано сказав він. — А такой взрослый красивий дєвушка! Аткрой сюмочку, — наказав.

Боковим зором Настя бачила, як бідне дівча зі страху зіщулилося, притислося до матері.

— О! Тампакс! — раптом зареготів чоловік.

Ніхто не підвів погляд, а перелякана дівчина вмить почервоніла.

— Не бойся, дєвочка, — сказав чоловік, повертаючи їй сумочку, — у меня тоже єсть такой дочка, — він погладив її волосся, від чого дівчина здригнулася, а мати обняла її за плечі, намагаючись захистити. — Яблачко можна? — почувся його голос десь позаду, й без відповіді почулося хрумкотіння. «Щоб ти подавився!» — подумки побажала йому Настя.

— Єзжай! — дав команду водієві бородатий і вийшов з салону.

Автобус рушив. До автостанції пасажири їхали мовчки, тільки тихо схлипувала дівчина, давлячись слізьми. Коли всі вийшли з салону, Настя не втрималася, підійшла до дівчинки. Та вже не плакала, лише шмигала носом.

— Не переймайся ти так, — сказала, щоб заспокоїти білявку, — вони тут ненадовго. Потерпи трішки, незабаром наші війська підійдуть і поженуть цих дядьків зі зброєю на їхню історичну батьківщину.

— Хто підійде?! — аж підскочила на місці мати дівчини. — Бендери прийдуть? Не дочекаєтесь! — кричала вона, бризкаючи слиною. — То наші захисники! Як ви смієте?!

— Захисники? — у Насті округлилися очі. — Від кого нас потрібно захищати? Вас хтось ображав? Чи так, як тільки-но, принижував?

— Вони захищають нашу землю, землю моїх дідів!

— Від кого?

— Щоб не приїхали сюди правосєки та западенці, які сидять без роботи, а ми всіх їх годуємо! Перестанемо їх годувати, тоді заживемо, як люди! А ви мені тут розказуєте!

— Хто вона така? — запитав чоловік, напевно, знайомий жінки. — Що їй від вас потрібно?

— Може, заїжджа бендерівка, — відповіла жінка, — хоча й розмовляє по-нашому.

— Йди своєю дорогою, — сказав чоловік Насті, — поки я тобі пику не набив.

— За що? — Настя стенула плечима й навіть посміхнулася. — Вам сподобалось, як дівчинку принизили? Чи вам подобається, коли копирсаються у ваших сумках чужинці?

— Які вони чужинці? Вони наші захисники! Люди приїхали добровільно, щоб нам допомагати, бо розуміють, що тут живуть працьовиті люди, а отримують копійки, — розпинався дядько.

— То найманці, які прийшли вбивати наших людей на нашій землі, — сказала Настя спокійно, — і не за «спасибі», а за гроші.

— Провокаторша! — закричала жінка. — Люди, вона заслана! — кричала несамовито, тикаючи в бік Насті пальцем.

Почали підходити люди, і у Насті був лише один вихід — рятуватися якнайшвидше, тому вона швидко зробила ривок убік, щоб заскочити в таксі. Водій одразу від’їхав від місця пригоди.

— Що там у вас трапилося? — запитав він.

Ще не оговтавшись від гіркого досвіду, Настя відповіла:

— Пусте! Місце в автобусі не поділили.

— Бува, — посміхнувся таксист.

Вдома Настя одразу ж пішла до ванної кімнати. Вона пустила гарячу воду і довго стояла під душем. Теплі струмочки води стікали по тілу, змиваючи бруд ненависті земляків, їх озлобленості та невігластва, заспокоювали розбурхані емоції. Їй довго не хотілося виходити з-під душу, ніби з водою у зливну трубу можуть витекти неприємні спогади про бороданя в автобусі. Вода зробила своє діло — Насті стало легше на душі. Вона розтерла тіло м’яким рушником, накинула теплий халат і лише тоді пішла на звук працюючого телевізора до кімнати сина.

— Привіт, синку! — сказала Генику, який сидів на дивані й лузав насіння.

— Вітаю! — усміхнувся син. — Що сталося?

— Усе добре.

— Чому тоді побігла одразу у ванну? Чи не пронос шкоди наробив?

Настя коротко розповіла про свою пригоду, поцікавилася, де свекруха.

— Наша бабуся вже всі копита позбивала, бігаючи на мітинги, — пояснив Геннадій. — У неї тепер графік є, щоб нічого не проґавити: дев’ятнадцятого, двадцять першого — вже відмітилася, готується йти двадцять шостого квітня, тож побігла до Семенівни домовлятися. Комуністи та Партія регіонів вже не придумають, як зібрати людей, то знаєш, що вигадали? — він притишив звук телевізора й подивився на матір. — Вони приурочили своє збіговисько до річниці трагедії на Чорнобильській АЕС. Хочуть зібрати побільше народу, щоб озвучити якісь свої рішення Луганської обласної ради. Самі щось вирішують, причому за всіх мешканців області.

— Нічого у них не вийде, — сказала Настя. — Ще є новини?

— Є. Нещодавно розмовляв телефоном зі своїм знайомим по інституту з Рубіжного. Там активісти організували мітинг за єдину Україну, на який отримали дозвіл, міліція пообіцяла свій захист. Як ти вже здогадалася, охоронців порядку було мало. Активісти одразу помітили проросійськи налаштований натовп, тож запитали міліціонерів, як їм бути в разі нападу. І що сказала наша доблесна міліція?

— Що все буде добре, — відповіла Настя.

— В акції брали учать лікарі, студенти, вчителі, багато людей прийшло з дітьми, — розповідав Геннадій.

— Як у нас на флешмобі, — нагадала Настя.

— У активістів були лише прапори України, плакати й музика, а віддалік почали формуватися групи молодиків з палицями у руках, — продовжив син. — Підтримати захід за єдину Україну прийшов разом із