Рік Ріордан - Персі Джексон та Викрадач Блискавок

обличчям, чиє відображення бачив у зеленому склі, а також палаючими очима, які, здавалося, ось-ось пропалять скляну перешкоду. Руки мої ослабли.

— Персі, не слухай її! — простогнав Гровер, досі борсаючись в обіймах кам’яного ведмедя.

— Надто пізно, — гаркнула Медуза.

І кинулась до мене, виставивши вперед пазуристі лапи.

Змахнувши мечем, я почув огидне хлюпання, потім шипіння, ніби вітер вирвався з печери, — монстр розвалювався на шматки.

Щось впало на землю просто мені під ноги. З останніх сил я намагався не дивитись. Крізь шкарпетку я відчув мокре тепло — помираючі змійки тицялися мені в ноги.

— Хай їй біс, як гидко! — схлипнув Гровер. Його повіки були досі міцно заплющені, але я здогадувався, що він чує шипіння та сморід. — Неймовірно гидко!

До мене підійшла Аннабет. У руках вона тримала чорну вуаль Медузи й пильно дивилася в небо.

— Не рухайся, — звеліла вона мені.

Обережно, дуже обережно Аннабет опустилася навколішки, загорнула голову чудовиська в чорну тканину, після чого підняла її. З голови скрапувала зелена рідина.

— Із тобою все гаразд? — спитала мене Аннабет. Голос у неї тремтів.

— Так, — наважився відповісти я, хоча відчував, що ось-ось виблюю свій подійний чізбургер. — Але чому не… чому голова не щезла?

— Коли ти відрубав їй голову, вона стала бойовим трофеєм, — пояснила Аннабет. — Так само, як твій ріг Мінотавра. Але не розгортай голову. Вона досі може перетворити тебе на камінь.

Гровер, стогнучи, нарешті вивільнився з обіймів кам’яного грізлі. На голові в нього красувався здоровезний шрам. Зелена кепка звисала з одного ріжка, а бутафорські ноги злетіли з копит. Чарівні черевики безпорадно махали крилами довкола його голови.

— Ну, ти ас! Чистісінько Червоний Барон, — сказав я. — Хороша робота, хлопче!

Сатир вичавив із себе кислу посмішку.

— Насправді веселого мало. Звичайно, дубасити її довбнею було кумедно. Але потрапити в лапи бетонного ведмедя — не дуже велике задоволення. Це вже не смішно.

Він зловив свою крилату взувачку. Я надів ковпачок на меч. Після чого ми втрьох, поточуючись, рушили до складу.

За шинквасом ми знайшли старі целофанові пакети й двічі обмотали ними голову Медузи. Потім кинули її на стіл, за яким вечеряли, і повсідалися довкола, надто зморені, щоб розмовляти.

— Отже, за це чудисько нам слід дякувати Афіні? — нарешті спитав я.

— Насправді — твоєму татусеві, — кинула на мене недобрий погляд Аннабет. — Чи не пригадуєш? Медуза була подружкою Посейдона. Вони вирішили зустрітися в храмі моєї матері. Ось чому Афіна перетворила її на чудовисько. Медуза та дві її сестри, які допомагали їй проникнути в храм, стали трьома горгонами. Ось чому Медуза була готова роздерти на шматки, але хотіла, щоб ти залишився в образі прекрасної статуї. Вона, мабуть, досі вважає твого татуся таким солоденьким. Можливо, ти нагадав Медузі його?

— То це я винен, що ми її зустріли?! — Моє обличчя палало.

Дівчина випросталась.

— Аннабет, це просто фотографія, — передражнила вона, бездарно наслідуючи мій голос. — Що в цьому поганого?

— Припини, — сказав я. — Ти просто нестерпна.

— А тебе годі й витримати.

— Гей! — втрутився Гровер. — Через вас обох у мене розболілася голова, хоч у сатирів ніколи не буває мігрені. Що будемо робити із цим?

Я втупився в загорнуту в мішки голову. Одна із змійок висунулася в дірку в целофані. Напис на пакеті значив: «Дякуємо за покупку».

Я був злий, але не на Аннабет чи її маму, а на всіх богів одразу за те, що вони втягли нас у ці пошуки і першого ж дня влаштували дві сутички. Такими темпами ми ніколи не дістанемося Лос-Анджелеса живими, не кажучи вже про те, щоб встигнути до літнього сонцестояння.

Що там казала Медуза?

«Не будь пішаком у руках богів, любий. Тобі більше личить бути статуєю».

— Зараз повернусь. — Я підвівся й попрямував до виходу.

— Персі, — гукнула мені навздогін Аннабет. — Що ти замислив?

Я дістався задньої частини складу, де розшукав кабінет Медузи.

Розкривши її гросбух, я виявив шість посилок останнього часу — морським шляхом до царства мертвих, для прикрашання саду Персефони та Аїда. Судячи з фрахтового рахунку, фінансове представництво підземного світу перебувало за адресою: «Студія звукозапису ДОА»[6], Західний Голівуд, Каліфорнія. Я згорнув рахунок і поклав його до кишені.

У касі я виявив двадцять доларів, декілька золотих драхм і пакети для відправлення посилок нічним експресом Гермеса, до кожного з яких надавалась невеличка шкіряна торбинка для монет. Я обшукав весь офіс, поки не наштовхнувся на коробку потрібного розміру.

Повернувшись до столу для пікніка, я запакував голову Медузи в коробку та заповнив бланк посилки:

Богам

Гора Олімп

600-й поверх Емпайр-стейт-білдинг

Нью-Йорк

з найкращими побажаннями

від Персі Джексона

— Їм це не сподобається, — попередив Гровер. — Вони подумають, що ти надто зухвалий.

Я запхав до торбинки декілька золотих драхм. Щойно я закрив коробку, пролунав звук, що нагадував клацання касового апарату. По тому моя посилка піднеслася над столом і зникла, ніби розчинившись у повітрі.

— А я насправді зухвалий, — сказав я.

І подивився на Аннабет, провокуючи на чергову дошкульну репліку.

Але вона нічого не сказала. Очевидно, змирилася з тим, що я краще за неї вмію дошкуляти олімпійцям.

— Ходімо, — буркнула Аннабет, — треба скласти новий план.

Глава дванадцята

МИ ПРИЙМАЄМО ДОПОМОГУ ВIД ПУДЕЛЯ

Тієї ночі вигляд ми мали жалюгідний.

Ми отаборились у лісі, неподалік головного шляху, на болотяній галявині, яку місцеві підлітки явно використовували для пікніків. Усе довкола було засмічено бляшанками від коли й обгортками від їжі швидкого приготування.

Ми прихопили деяку провізію та ковдри від тітоньки Ем, але не наважилися розкласти багаття, щоб просушити одяг. Фурії та Медуза в один день — це вже занадто. Ми більше не хотіли притягати нічиєї уваги.

Спати вирішили по черзі. Я зголосився вартувати першим.

Аннабет згорнулася калачиком на ковдрах і захропіла, щойно голова її торкнулась землі. Гровер на своїх крилатих черевиках злетів на одну з нижніх гілок дерева, притулився до стовбура й втупився у зоряне небо.

— Спи давай, — сказав я йому. — Якщо щось трапиться, розбуджу.

Гровер кивнув, але так і не заплющив очі.

— Сумно мені, Персі, — зітхнув він.

— Чому? — спитав я. — Через те, що згодився на ці дурнуваті пошуки?

— Ні. Ось через що мені сумно. — Він вказав на засмічену землю. — І небо. Навіть зірок не видно. Вони захарастили навіть небо. Жахливі часи для сатирів.

— О так. Я завжди підозрював, що ти ревний захисник довколишнього середовища.

Гровер кинув на мене убивчий погляд.

— Лише люди не хочуть захищати довколишнє середовище. Ваш вид так швидко забруднює світ,