Іоанна Ягелло - Тирамісу з полуницями

— Гадки не маю.

Задзеленчав дзвінок, треба було знову повертатися на ці дурні уроки. Наталія ще запитала Ганку, що та планує на свята, адже невдовзі починалися канікули. Подруга на мить засмутилася.

— Мала повернутися мама, ми збиралися поїхати разом у гори. Але мами не буде, вона не зможе, а крім того, мені теж не можна їхати в гори.

— Чому?

— Останнім часом я не дуже добре почуваюся. Але це нічого серйозного. Я трохи застудилася, дрібниці. Просто мені треба більше пильнуватися, ніж іншим, — відповіла Ганка. І не схотіла нічого пояснювати.

Наталія дуже любила Ганку. Крім того, це була єдина людина, яка не дорікала їй без кінця через сидіння на дієті. Запитала про це якось — та й годі. Просто усвідомила, що Наталія хоче бути дуже стрункою, от і все. Більше не розпитувала. Сама вона теж не була дуже балакучою, не любила розводитися по свою хворобу. Наталії залишалося хіба сподіватися, що з нею все гаразд.

Вийшла зі школи й попрямувала в бік фітнес-клубу із промовистою назвою «Perfect Body». Клуб розташувався на вулиці Емілії Плятер. Чудове місце. Можна туди ходити хоч і щодня. Мама замовила для неї безкоштовне пробне заняття, щоб Наталія могла зорієнтуватися, що і як. Дівчина штовхнула засклені двері. На ресепшені сиділо троє вродливих дівчат. Мабуть, їх теж добирали за вагою — усі три були дуже стрункими й мали довге пряме волосся.

— Доброго дня, — привіталася Наталія. — Я... здається, у мене перепустка на безкоштовне заняття. На моє прізвище. Заварська.

— Будь ласка, — усміхнулася чорнява. У вас персональне тренування з індивідуальним тренером у тренажерному залі. Ви також можете відвідати заняття. Ось тут список, перше з них о шістнадцятій. ТВС, тобто Total Body Condition. З нього можна починати. Це за півтори години. А персональне тренування о п'ятнадцятій. Доти ви встигнете переодягнутися й розім'ятися. Для початку пропоную велосипед, бігову доріжку й степери. Тренер покаже, що робити далі. Ви його пізнаєте за червоною футболкою. Коли він закінчить з попередньою людиною, треба до нього підійти й сказати, що ви на третю годину. І ще є сауна, але це вже після занять.

Наталія взяла ключика й дві пластикові картки з назвою клубу. Одну треба було віддати тренерові, а другу — інструкторці, яка вела заняття. Дівчина подумала, чи не загубить вона чогось і не переплутає. Подалася до роздягальні, знайшла там свою шафку. Кілька осіб уже переодягалося. Краєм ока Наталія помітила дівчину приблизно її віку, яка саме зняла светра. Наталія з огидою глянула на її товстий живіт над тісними колготками тілесного кольору. Зі стегон звисала безформна спідниця. «Боже, зроби так, щоб я ніколи не була такою», — подумала Наталія. Швидко переодяглася в сірі спортивні штани, чорну блузку на бретельках і кросівки. Дівчина найдужче подобалася собі в такому одязі. Він нагадував їй камуфляж, нікому не видно, яка в неї фігура.

Вийшла з роздягальні. Ота гладуха ще не встигла зібратися. Ось чому Наталія так боялася розповніти. Мало того, що товстуни бридкі, вони ще й рухаються, як слони. Жах. Треба стежити за собою, інакше станеться те саме, що й з ними.

Тренажерний зал у цьому клубі був справді здоровенний. Під однією стіною були велосипеди, поруч — бігові доріжки й степери. Деякі тренажери стояли зайняті. Молоді чоловіки з рельєфними м'язами рівномірно бігали в ритмі, визначеному тренажерами, або крутили педалі, втупившись в екран телевізора або в почеплені на стояках планшети. Дивилися фільми, а одна з дівчат бігла доріжкою й одночасно читала книжку на «Кіндлі». Це Наталію здивувало. Вона не підозрювала, що можна одночасно вправлятися й читати. Може, вона могла б одночасно бігати й учитися? Це було б ідеально. Тоді можна тут просиджувати годинами, із користю для тіла й розуму. Чудова ідея! Та наразі треба випробувати всі ці тренажери.

Спершу пішла на велосипед. Це виявилося неважко, хоча Наталія не дуже розуміла, як його виставити. Звичайний велосипед не вимагав виставляння кілометрів і траси. Нарешті в неї вийшло. Покрутила педалі хвилин п'ять і вирішила, що це нудно й час випробувати бігову доріжку.

Перейшла до вільного тренажера. Виставила швидкість і час. Може, для початку п'ять хвилин. Стала на доріжку й рушила. Уже через хвилину зрозуміла, що темп швидший, ніж вона думала. Хотіла вже було зійти, але помітила, що за нею спостерігає хлопець у червоній футболці. Мабуть, отой тренер. Ніяково було отак відступати. Тож Наталія зосередилася й вирішила пробігти. Адже це тільки п'ять хвилин. Крім того, на моніторі висвітлювалася кількість спалених калорій, і це її дуже мотивувало. Тому Наталія продовжувала бігти. Іще через хвилину вона вся спітніла й думала, що от-от сконає. І чого їй заманулося бігати? Уся решта їй вдається, а з біганням завжди найгірше, і все-таки вона вперто намагається знову й знову... Зрештою, Наталія знала, чому. Біг спалює багато калорій. Він дуже ефективний, коли хочеш схуднути, навіть якщо тобі й важко. Наталія відчула слабкість, але продовжувала бігти. Піт заливав їй очі. І тоді хлопець у червоній футболці підійшов і вимкнув доріжку.

— Ти виставила дуже високий темп. Навмисне? — спитав.

— Ні. Я тут уперше, — відповіла Наталія. Вона важко дихала й знала, що виглядає жахливо.

— Трохи забагато, як для першого разу, — усміхнувся хлопець.

— Я... у мене зараз індивідуальне тренування... о п'ятнадцятій. Мабуть, це з вами.

— Чудово. Зараз оглянемо всі тренажери, щоб ти знала, як їх виставляти. Але скажи: чого ти прагнеш досягти?

— Я? Я б хотіла схуднути.

— На скільки?

— Не знаю. Ще на кілька кілограмів.

— Зрозуміло, — усміхнувся хлопець. І нічого не сказав, мовляв, вона перебільшує з тим схудненням.

Спершу Наталія подумала, що це, мабуть, через те, що вона все-таки здається товстою. Але вловила своє відображення в дзеркалі. Вона зовсім не була огрядною. Ну, принаймні не дуже. Іноді вона й сама не знала, як виглядає. Не була впевнена, товста вона чи струнка, чи, може, навіть худа. Як мала гарний настрій, їй здавалося, що вона струнка. А коли їй робилося сумно, наприклад, коли з'їла щось зайве, бо мати примусила, тоді Наталія вважала себе товстою.

Але часу замислюватися над цим усім не було, бо хлопець іще раз підвів її до бігової доріжки.

— А тепер по черзі, — сказав він. — Почнемо спочатку.