Вікторія Шевченко - Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко

Глава 12. Магічна перевірка

Глава 12. Магічна перевірка

Наступного дня я сиділа на краю масивного поваленого дуба, підтягнувши коліна до грудей.

Кора під пальцями відчувалася теплою від весняного сонця, а повітря наповнювалося запахами розігрітої землі та молодої трави.

Перед очима, наче жива картина, розгортався звичний спектакль — орочі підлітки та людські діти обмінювалися ударами в тренувальному колі. М'язи орків перекочувалися під зеленуватою шкірою, а люди компенсували брак сили спритністю та хитрістю.

Я приходила сюди майже щодня, але сьогодні вперше без обов'язку наглядати чи допомагати — просто спостерігати, дозволивши собі рідкісну розкіш неробства.

На моїх грудях погойдувався новий трофей — чорний кіготь химери, відполірований до дзеркального блиску. Сонячні промені, що пробивалися крізь листя, вихоплювали з його поверхні ледь помітні, загадкові іскри.

Інар провів два вечори, закріплюючи його на міцному срібному ланцюжку та вплітаючи захисні чари, щоб матеріал не піддався часові. Трофей, здобутий на волосину від смерті, немов нагадування — я вижила там, де багато хто б упав.

Я знала, що хвастощі не гідні воїна, але все ж дозволила собі недбалий рух плечима. Кіготь, до цього прихований за коміром сорочки, хитнувся і вислизнув назовні, спіймавши сонячний промінь.

Ньорд, кремезний дворф із рудою бородою, заплетенною у дві кіски, першим помітив блиск.
— Стріли мені в печінку! Рейн, це що, справжній кіготь? — його очі розширилися, а руки завмерли в повітрі.

Я повернула голову, майстерно зображуючи розсіяне здивування, ніби сама тільки помітила трофей, що висів на шиї.

— А, це? Ну так.

Звуки тренувального бою стихли. Орки, секунду тому повністю занурені у свої поєдинки, обернулися з неприхованою цікавістю. Палиці та тренувальні мечі опустилися, а очі — всі, від бурштинових до темно-карих — втупилися в блискучий чорний кіготь.

— Який здоровий! — благоговійно видихнув Грох, молодий орк із надламаним іклом. — Це... справжній?

Я дозволила собі легку усмішку, відчуваючи, як усередині розливається тепло від їхнього щирого захоплення.

— А ти бачив коли-небудь підроблені кігті химери?

— Де ти його взяла? — спитала Кіра, світловолоса дівчинка-людина з веснянками на переніссі.

Я витримала театральну паузу, відчуваючи, як напруга згущується навколо. Кілька пар очей вп'ялися в мене, чекаючи відповіді. Маленька вистава, яку я не могла собі не дозволити після всього пережитого.

— Химера великодушно пожертвувала його на згадку про нашу зустріч, — нарешті вимовила я зі штучною байдужістю.

Тиша, що накрила галявину, була густою, як ранковий туман над річкою. Здавалося, навіть птахи перестали співати, прислухаючись до розмови. Хтось із молодших затамував подих.

— Ти... жартуєш, — напівзапитально прошепотів Гаррашх, мій давній друг-орк. Його похмурий погляд ковзав від кігтя до мого обличчя і назад, ніби він намагався знайти невідповідність чи ознаку брехні.

Я повільно похитала головою, насолоджуючись справленим ефектом.

— Ні. Навіщо це мені?

— Але як?! — вигукнула Лісса, тоненька дівчинка з русявою косою до пояса. — Химери ж... вони ж...

Я злегка усміхнулася, зручніше влаштовуючись на колоді й переплівши пальці на колінах. Мій погляд на мить затуманився, коли перед очима промайнули картини нещодавньої сутички — сіра луска, що відливала багрянцем у променях заходу сонця, жовті очі з вертикальними зіницями, гаряче дихання та запах сірки.

— Мені доручили вистежити та вбити химеру, яка оселилася на далеких стежках, — вперше Інар дозволив мені йти одній.

— Ти не могла битися з нею наодинці! — випалив Ньорд, його пальці нервово теребили руду борідку. — Навіть дорослі мисливці ходять на химер групами!

Я знизала плечима, намагаючись виглядати недбало, хоча серце забилося швидше від спогадів.

— Було страшно, — зізналася я чесно. — Я розуміла, що права на помилку немає — химера не з тих істот, які дають другу спробу. Але в мене був план.

Діти та підлітки інстинктивно подалися вперед, утворюючи півколо. В їхніх очах читалося те, чого я так жадала — повага, визнання, захоплення. Те, за що я боролася всі ці роки.

— Довелося підготувати складне плетіння магії землі заздалегідь, — я підняла руку й ліниво провела нею в повітрі, пальці танцювали, відтворюючи невидимі візерунки заклинання. — Кам'яний шип, настільки міцний, що міг пробити навіть її панцир у найуразливішому місці — під передньою лапою, де луска тонша.

Орки перезирнулися з розуміючими кивками. Вони знали ціну такій магії.

— Але магія землі занадто повільна для бою з химерою, — зауважив Грох із сумнівом. — Вона б розірвала тебе раніше, ніж ти кинула шип.

— Саме так, — кивнула я з легкою усмішкою. — Тому я випила зілля прискорення Таірнаель, те саме, від якого серце калатає як шалене, а світ навколо сповільнюється.

По натовпу прокотився тихе, захоплене зітхання. Зілля прискорення були рідкістю — дорогими, небезпечними та доступними лише обраним.

— Клята вовчице, ти зовсім голову втратила! — Гаррашх підняв стиснутий кулак у жесті глибокого визнання. — Це ж вірна смерть могла бути!

Я не стала розповідати про те, як мене трясло від страху тієї ночі, як я лежала в засідці годинами, боячись поворухнутися, як серце ледь не вистрибнуло з грудей, коли химера з'явилася на галявині, оглядаючись і принюхуючись. Як зілля обпекло нутрощі й затуманило розум, як світ навколо залився дивним сріблястим світлом, коли магія потекла крізь мене потоком сили.

Після всіх цих подій Інар не давав мені спокою — ми прочісували ліс уздовж і впоперек, виконуючи десятки доручень старійшин та знахарів.

Таірнаель, отримавши рідкісні інгредієнти від химери, немов помолодшала на пару десятків років — її зморшкуваті руки зі спритністю пурхали над казанами та ступками, заготовляючи зілля та компоненти про запас. У глибині душі я знала: вона готує мене до того, що скоро я покину Кам'янку.

На всіх нас, хто досяг цього року шістнадцяти років, чекав храм Триликої та магічна перевірка — випробування, після якого стане ясно, які шляхи відкриті перед нами, які дороги закриті назавжди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍