Катя Губська - Чорний Янгол. Початок, Катя Губська

26

Анна ледве втрималася на ногах після слів Його Величності. Франсуа встиг підхопити її, перш ніж вона впала.

— Подруго… — мовила Катрін, її голос був м’який, але в ньому бриніло щось глибше. — Пам’ятаєш, я казала, що є ланка, яку не розірвати, бо її викувано ще до твого народження? Твоя доля — давно вирішена. І коли вона порвалася, життя закінчується.

— Я не впізнаю тебе, Катрін! — вигукнув Борро. — Ти завжди боролася. А тепер що? Опускаєш руки?

Катрін подивилася на нього спокійно. Її посмішка була без тіні жалю.

— Ми ще побачимось, милий.

Охорона зв’язала їй руки, і вона сама пішла вперед — без супротиву, без крику. Усі знали, куди веде той коридор. Звідти не поверталися.

Анна притислась до Франсуа і розридалася. Борро не зводив очей з барона де Нуї.

— Я вб’ю тебе! — процідив крізь зуби граф і почав надвигатися на Гаспара.

Барон відійшов трішки назад, по черзі дивлячись то на Шарля, то на двері за якими зникла Катрін.

— Облиш його! Це ще не кінець. Катрін ще покаже себе! – зупинив його принц.  Я йду до короля! Можливо, ще не пізно.

Принц швидкими кроками направився до тронної зали. Його батько сидів на троні, занурений у свої думки.

— Поздоровляю, Франсуа. Ми нарешті зловили Чорного Янгола, — мовив задоволено король, побачивши сина.

— Батьку, я прийшов не за тим, щоб святкувати. Я прийшов просити.

— Якщо ти на боці цього пірата — про трон можеш забути!

— Вона врятувала мені життя. І я не звик платити злом за добро.

Король здивовано подивися на сина.

— Що ти сказав?

— Якби не вона, ви б ніколи більше мене не побачили. Була одна справа… Помилуйте її, прошу. Обіцяю - Чорного Янгола більше не буде. Ніколи!

Король мовчав довго. Потім промовив повільно:

— Добре. Завтра її не страчу. Але і не відпущу. Ще не вирішив остаточно. Завтра скажу своє рішення, а ти мені розкажеш усе сьогодні ввечері.

Франсуа вклонився й покинув залу. Він поспішав до Анни, але ще не дійшовши, почув крик. Кров застигла в жилах.

Принц помчав по сходах. Анна лежала біля підніжжя, поряд — налякано голосила служниця. Франсуа схопив принцесу на руки й поніс до покоїв.

— Лікаря! Негайно! — вигукнув він Борро, який також прибіг на крик.

У спальні він поклав дружину на ліжко. Вона була бліда, але притомна.

— Дитина, Франсуа… — прошепотіла вона. — Що з нею?

— Все добре, люба. Все добре, — сказав він, хоча сам не був певен.

— Ні, я відчуваю… Пробач мені. Я не вберегла нашу дитину…

Лікар увійшов, попросив вийти всіх. Через пів години він повідомив: дитина жива. Принцеса лише сильно налякалась і трохи вдарилась. Все минеться.

Франсуа сів біля ліжка. Не відходив ні на мить. Коли настав ранок, він послав Борро до короля.

Анна прокинулась.

— Що з Катрін?

Принц лише гладив її руку і не відповідав.

Тим часом у дверях з’явився Шарль. Його погляд був серйозним.

— Її помилувано. Але з умовою: вона мусить залишити Францію сьогодні. І більше ніколи не повертатися.

Анна відчула, як серце застукотіло дужче. Вона подивилася на Франсуа, той лише пожав плечима.

- Я зробив все, що міг. Нехай краще буде так… І ми знатимемо, що не ми винні у її смерті, якщо це трапиться.

Катрін увійшла до кімнати.

— Я прийшла попрощатися. Король дав мені годину. Після — милосердя закінчиться.

— Але ж… — почала Анна, але Катрін лише торкнулася її щоки з легкою посмішкою.

— Я дякую вам. Тепер ми квити. Прощавайте!

Вона підійшла до Шарля. Подивилася йому просто в очі.

— Прощавай, коханий. Ти завжди будеш жити в моєму серці.

Її губи торкнулися його. Тепло, з болем, без надії. І вона пішла, не озираючись.

Анна та Франсуа повернулися до Борро.

— І? — суворо спитав принц.

Борро незрозуміло подивився на нього.

Чого ти не йдеш за нею? Чи ти вирішив залишитися?

— Я не дуже розумію…

— То чого стоїш?! Їдь за нею! І будьте щасливі!

Борро коротко кивнув і вклонився.

Дякую!

Він вибіг на двір, але в стайні її коня вже не було. Без слів він скочив на коня й помчав слідом. Пил здіймався за ним.

Він мчав крізь місто, вирвався за браму. Ліс спереду колихався від легкого вітру. І там, між деревами, він помітив знайому поставу.

— Катрін! — крикнув він.

Вона не зупинилася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍