Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Катрін, – Рубі прослизнула до палати, сторожко озираючись, чи немає Цілителів. – Ти тут?

-О, ти прокинулась? – радісно визирнула з-під ковдри сестра. – Я вже думала, знову мене зцілювати лізуть. Переважно я прикидаюся сплячою, це на них діє.

-Алісдейр заходив? – Рубі обійняла сестру.

-Аякже, – пирхнула Катрін. – Він поранений, до того ж, серйозно.

-Та я так і подумала, дивлячись, як він затуляє тебе своїм тілом.

-Дуже смішно, – огризнулась Лімер. – Севена бачила?

-Щойно від нього, – усміхнулася Рубі. – Чому мене всі питають про це?

-Бо він усіх дістав, – Катрін стенула плечима. – А що це там був за гуркіт і крики? Ваше з ним побачення минуло настільки успішно?

-Ха. Ха. Ха. – Ернандес закотила очі. – Дуже смішно. На нас напали.

-Вже? Та коли ж ви встигли знайти пригоду на власну…

-То не ми! – перебила Рубі. – Пригоди знаходять нас самі.

-Чортзна-що! – роздратовано гарикнула Лімер.

Двері прочинилися, і Катрін гепнулася в подушку так натурально, що Рубі аж засумнівалася, чи справді вони щойно розмовляли. До палати зазирнула Емілія.

-Годі прикидатися жертвою, Страж Лімер, судячи з твого вигляду, ти нас усіх переживеш.

Катрін знову зручно вмостилася в ліжку і показала Ем язика.

-Ти звідки? – спитала Рубі, сідаючи біля сестри і штовхаючи подрузі стільця.

-Щойно була в Дуана.

Рубі відчула укол сумління, за весь цей час вона жодного разу не згадала про друга.

-Як він?

-Непогано, просто ще не відійшов. Серйозних поранень немає, трохи потягнув ногу, кілька синців, але він досі не вимовив ні слова. У нього шок.

-Ого… – Рубі вражено глянула на подругу. – Ніколи б не могла подумати, що Дуан такий вразливий.

-Я теж, – кивнула головою Емілія. – Між іншим, я знаю, хто з нас усіх злісно саботує свої обов’язки.

-Я не саботую, я лікуюся, – гордо проголосила Катрін.

-Від чого? – підступно посміхнулася Ем.

-Ну… – Лімер знітилася. – Не знаю. Тут усі Цілителі бігають і горлають, що я невиліковно хвора…

-Я тобі навіть скажу, чому, – обірвала її Ем. – Їм елементарно нічого робити. Я чула, що у Делігіро дуже здорові люди, через клімат і хороше харчування, тому тутешні Цілителі вмирають від нудьги.

-Ну, слава Небові! – Катрін вилізла з-під ковдри в халаті і почимчикувала до шафи.

-А що з тобою хоч було? – поцікавилася Емілія.

-Ніхто не каже, – безтурботно озвалася Катрін.

-Завагітніла від палких поглядів Алісдейра, – хихикнула Рубі, ігноруючи напрямок, в якому її посилала сестра.

-Треба до нього зайти, – Катрін угвинтилася в футболку. – Ходімо?

-Угу, тільки ще одне питання, – Емілія розвернулася до Рубі. – Що ти зробила з нещасним Севеном?

-Тобто? – витріщилася на неї та.

-Що такого ти зробила з цим хлопцем, що він із замріяним виглядом кудись поплентався і навіть не почув пристрасного монологу Мії? – повторила Емілія, виходячи в коридор.

Але Рубі раптом знову перетворилася на великий томат і загадково усміхнулася, нічого не сказавши.