Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Ай!

-Та що ж таке?

Цього разу перед нею була Емілія, одягнена в футболку з довгим рукавом, аби приховати пов’язку на руці.

-І я рада тебе бачити, – саркастично промовила вона.

-Пробач, Ем, – Рубі зітхнула. – Просто щойно одна особа мене так вибісила, що…

-Я навіть знаю, яка, – Ем усміхнулась. – Севен?

-Ні, як не дивно! – перебільшено радісно вигукнула Ернандес. – Але він був причиною. Міа, здається, не проти прийти до мене уночі і закінчити те, що почали Слуги.

-Тьху! – сердито сплюнула Ем, насупившись. – Якщо чесно, я здивована, чому Севен досі не послав її подалі. Бо, поки ти спала, вона тут такі спектаклі влаштовувала, що сама Енізія Черріфілд позаздрила б.

Енізія Черріфілд була відомою акторкою, яка грала у мюзиклах і славилася тим, що патетичність в її грі переходила далеко за норму. Рубі розреготалася.

-Мені аж шкода, що я не встигла цього побачити.

-Та я можу тобі продемонструвати, – розвеселилася Ем. – «Севен, глянь, у мене щось із рукою». «Севен, допоможи встати». «Севен, а якщо я помру від цього? Я боюсь!», – Емілія засміялася. – Я думала, ще трохи – і вона таки помре, але від моєї руки, бо слухати це немає ніяких сил. Хвала Небесам, Севен не дуже зважав на це, бо переважно стримів біля тебе.

-Вже вдруге чую цю фразу… Хоч і значно люб’язніше, – зітхнула Рубі. – Скільки ж я проспала?

-Три дні.

-Ти жартуєш? – Ернандес вражено витріщилась на подругу.

«Три дні» – відлунювало в її свідомості.

Та похитала головою.

-Я серйозно. Ти спала три дні, не прокидаючись, ми вже хотіли зондувати твою свідомість – часто буває таке, що щось не дозволяє прокинутися – у думках, у спогадах. А твій Відступник мало не розламав двері, поки чекав твого пробудження – якийсь із Цілителів не відповів на його чергове питання про тебе.

Рубі приголомшено сперлася на стіну.

-І що? – вона зиркнула на Ем, наче вимагаючи продовження історії про Севена.

-Та нічого, він ішов за Цілителем аж до… Поняття не маю, що це за приміщення, може, кабінет того ескулапа абощо…, – Страж Галлагер наморщила чоло. – Словом, Севен в черговий раз перепитав, коли ж ти прийдеш до тями, а Цілитель буркнув, що він, мовляв, не ворожбит і гримнув дверима. То кулак Севена мало ті двері не зніс.

Ернандес приголомшено на неї дивилася. Такого вибуху емоцій від Відступника вона аж ніяк не чекала.

-Севен уже бачив тебе? – мов крізь вату доносився до неї голос Емілії.

-Ні, я вже починала прокидатись, коли Цілитель повів його кудись на обстеження.

-Куди? – здивувалась Емілія, і це здивування відлунювало чимось недобрим.

-Та він не оголошував…

Рубі перервав гуркіт, наче впало щось важке, а слідом крик. Не змовляючись, дівчата кинулися туди.

В кінці коридору виднілися розчинені навстіж двері. Стражі влетіли туди, щоб на мить приголомшено завмерти.

Перед ними, затуляючи собою майже все, танцювали якісь химерні чорні тіні, які, тим не менш, не покидали обрису тіла Цілителя. В просторому кабінеті лунала какофонія звуків, що нагадували шкрябання металом по склу, крик, гарчання звіра – усе це на рівні крещендо.

-Чого ви поставали, наче засватані? – крик Мії раптом вирвав їх із заціпеніння. – Рухайтесь!

Два ножі з місячним камінням злетіли в повітря, закрутившись смертоносним млинком. Демон тіснив Мію до стіни, однією кінцівкою стискаючи горло Севена.

Рубі з розмаху рубонула по ній, створіння засичало, відсмикнувши поранену частину тіла. Поріз димівся, але цього явно було недостатньо, щоби його побороти. Емілія пірнула під іншу руку, мимохідь залишаючи поріз на спині. Демон сичав і смикався, але продовжував уперто тиснути на Мію, змушуючи її відступати.

-Це не діло… – прохрипів Севен, зводячись на коліна і тримаючись за горло. – Він вже не з нами, треба закінчувати з цим…

Рубі витягла маленький кинджал і, відволікаючи Демона на себе, змахнула ним – на спині уздовж хребта проявилася червона стрічка свіжої крові. Він заревів, розвертаючись, і в цю мить Емілія з розгону застромила у нього меча. Кімната здригнулася.

Не даючи йому отямитися, Рубі насадила його на свій клинок уже спереду.

Створіння похитнулося, з пащі капала кров, але воно наче й не помічало цього – продовжувало наступати, ревучи і виючи водночас. Севен підхопився на ноги, похитнувшись, і вихопив у Рубі другий ніж. Лезо пройшло по горлу того, хто був Цілителем, наче ніж по маслу – Демон завив нелюдським криком, і раптом усе закінчилось. Він зник, не залишаючи навіть мертвого тіла Цілителя – настільки вони зрослися одне з одним, ставши одним цілим. Ножі лунко впали на підлогу.

Не пам’ятаючи себе, Рубі кинулася в обійми до хлопця.

-Ти живий… Живий…

Севен пригорнув її до себе одною рукою, торкаючись устами її чола.

***