Арундаті Рой - Бог Дрібниць

всі свідчення на користь протилежного — фотографії, спогади і таке інше), що вони, дуже ймовірно, — байстрята, і що це, властиво, означає. Далі йшов доволі детальний, хоч і не зовсім точний опис статевого акту: «Розумієте, вони роблять так…».

То було лише за кілька днів до її смерті.

Софі-моль.

Та, що пила з наперстка.

І перекидалася через голову в труні.

Вона прилетіла рейсом Бомбей-Кочин. У капелюшку і штанцях-кльош, люблена від самого початку.

6

Кочинські кенгуру

У Кочинському аеропорту на Рахелі були новенькі, ще хрусткі панталончики в горошок. Репетиції закінчилися. Настав день вистави. Кульмінація тижня, що минув під знаком запитання: що подумає Софі-моль?

Зранку в готелі «Морська королева» Амму, якій снилися вночі дельфіни і блакитні глибини, допомогла Рахелі вдягнути пінисту сукенку для аеропорту. Та сукенка була наслідком одного з тимчасових потьмарень смаку, які іноді траплялися в Амму і добряче збивали всіх з пантелику: хмара цупкого жовтого мережива з крихітними сріблястими блискітками і бантами на плечах. Щоб спідниця з оборками не втрачала форми, її підшили цератою. Рахель трохи переймалася тим, що сукенка начебто не дуже пасує до її окулярів від сонця.

Амму, схилившись, тримала ті новенькі, ще аж хрусткі панталончики в тон до сукенки. Рахель поклала руки Амму на плечі і запхала ноги у панталончики (спочатку ліву, потім праву), а тоді поцілувала Амму в ямки на щоках (спочатку в ліву, потім у праву). Гумка м’яко ляснула її по животі.

— Дякую, Амму, — сказала вона.

— Дякую? — перепитала Амму.

— За нову сукенку і панталончики, — пояснила Рахель.

Амму усміхнулася.

— Носи на здоров’я, донечко, — відповіла вона, але прозвучало це трохи сумно.

Носи на здоров'я, донечко.

Метелик у Рахелі на серці підняв укриту легеньким пушком ніжку. А потім поставив назад. Та маленька ніжка була холодна. Мама любила її трішечки менше.

У номері «Морської королеви» пахло яєчнею і кавою з фільтрової кавоварки.

Дорогою до машини Еста ніс термос фірми «Іґл» з водою з-під крана. Рахель теж несла термос фірми «Іґл», але з кип’яченою водою. На термосах були зображені орли з розпростертими крилами і земною кулею в кігтях. Близнюки були переконані, що вдень ті термосні орли просто спостерігають собі за світом, а от ночами літають навколо своїх термосів. Тихо, наче сови, з місячним світлом на крилах.

На Есті була червона сорочка з довгими рукавами і гострим комірцем та чорні штани-«дудочки». Його зачіс мав свіжий, але якийсь здивований вигляд. Ніби добре збитий яєчний білок.

Еста сказав — треба зазначити, небезпідставно, — що Рахель у своїй новій сукенці виглядає по-дурному. Та у відповідь його ляснула, він дав здачі.

В аеропорту вони між собою не розмовляли.

Чако, який зазвичай ходив у мунду, вдягнув кумедний вузький костюм і осяйну усмішку. Амму поправила йому краватку, бо та якось дивно скособочилася і з’їхала набік. Ніби щойно поснідала і задоволено відкинулася на спинку.

— Що ж це трапилося з нашим борцем за щастя народних мас? — спитала вона.

Втім, на щоках у неї вигравали ямочки, бо Чако, схоже, готовий був просто луснути. Луснути від щастя.

Чако її не ляснув.

Тож і вона не дала йому здачі.

У квітникаря «Морської королеви» Чако купив дві червоні троянди і тепер обережно тримав їх в руках.

Трохи незграбно.

Але дуже ніжно.

Сувенірна крамниця від Керальської корпорації розвитку туризму в аеропорту була набита магараджами авіакомпанії «Ейр Індія» (малі, середні, великі), слонами з сандалового дерева (малі, середні, великі) і масками танцівників катакалі з пап’є-маше (малі, середні, великі). У повітрі солодкавий аромат сандалу змішувався з запахом бавовняних пахв (малих, середніх, великих).

У залі прильоту стояли четверо цементних кенгуру в натуральну величину, з цементними сумками, на яких було написано: «Для сміття». Тож замість цементних дитинчат у тих сумках були недопалки, обгорілі сірники, кришечки від пляшок, арахісове лушпиння, зім’яті паперові чашечки і таргани.

На кенгурових животах рясно червоніли, наче свіжі рани, плями від зафарбованих бетелем плювків.

Аеропортні кенгуру мали червоні, розтягнуті в усмішку роти.

І червоні по краях вуха.

Виглядали так, наче натиснеш на них — і вони порожнім батарейковим голосом скажуть: «Ма-ма».

Коли у блакитному бомбейсько-кочинському небі з’явився літак Софі-моль, натовп навалився на металеве загородження, щоб нічого не проґавити.

Зала прильоту перетворилася на стовпище, просякнуте любов’ю і напругою: рейсом Бомбей-Кочин прилітали додому всі поверненці з-за кордону.

Зустрічати їх приїжджали цілими сім’ями. З усієї Керали. Довго добиралися автобусами. З Ранні, з Кумілі, з Візінджама, з Ужавура. Дехто таборився в аеропорту вже з вечора, зі своїми харчами. На зворотну дорогу запасалися смаженими хрустиками з тапіоки і чакка-велайчату[34].

Тут були всі: глухі бабусі-аммуми, сварливі, покручені артритом дідусі-аппупани, змарнілі дружини, лукаві дядьки, діти, яких мучила бігунка. Наречені, до яких мали придивитися ще раз.

Чоловік учительки, який усе чекав на Саудівську візу. Сестра учительчиного чоловіка, яка все чекала на посаг. Вагітна дружина електрика.

— Самі тобі підмітальники, — похмуро буркнула Крихітка-кочамма і відвернулася, щоб не бачити, як одна мати, не бажаючи поступатися вигідним місцем біля самої загорожі, запихає пісюн свого малюка у порожню пляшку, а той навіть цього не помічає, бо тільки усміхається і махає людям навколо.

— С-с-сссь… — шипіла мати, спершу лише спонукально, потім уже люто. Та малюк, очевидно, думав, що він — римський папа. Бо знай усміхався і махав, усміхався і махав. З пісюном у пляшці.

— Не забувайте, що ви — індійські амбасадори, — сказала Крихітка-кочамма Рахелі з Естою. — Від вас залежить перше враження про нашу країну.

Двояйцеві близнюки-амбасадори. Його високоповажність пан амбасадор Е(лвіс) Пелвіс і її високоповажність панна амбасадорка П(ожерка) Плодожерка.

У своїй штивній мереживній сукенці, зі стягнутим «токійською любов’ю» фонтанчиком на голові Рахель виглядала страшненькою феєю аеропорту. На неї зусібіч тиснули спітнілі стегна (щось подібне повториться знову на похороні у жовтій церкві) і понуре завзяття. А на серці сидів дідусів метелик.

Вона відвернулася від верескливого сталевого птаха (з її двоюрідною сестрою всередині) у блакитному небі і раптом побачила, що залою прильоту прямують кудись цементною ходою червонороті кенгуру з рубіновими усмішками.

З п'ятки на носок.

З п'ятки на носок.

Довгі плоскі стопи.

З аеропортним сміттям