Петро Максимович Кропив'янський - В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський

Мовчки похитав головою:

— Ніколи!

— Дай йому, Іване…

Той, кого назвали Іваном, кілька разів так ударив Миколу, що він знепритомнів удруге.

Перед очима ще пливли червоні кола, коли через страшний біль ніби здалеку донісся голос:

— Будеш, зраднику, говорити?!

Він нічого не відповів. На вулиці загуркотів мотор.

«Радянські розвідники» ще трохи постояли. Потім, поховавши зброю, вийшли, пообіцявши згодом повернутися.

Клинченко голосно покликав солдата. Гукав хвилин з п'ятнадцять. Нарешті, той з'явився, протираючи очі, охкаючи з приводу такої пригоди, дивуючись, як це він міг не чути.

— Розв'яжи, — тільки сказав Микола. — Марш до штабу, розкажи, що тут сталося. Виклич лікаря.

Прибіг усе той же черговий офіцер ще з двома. Відрекомендував їх, як представників СД. Денщика заарештували. Запевнили, що негайно візьмуться до розслідування: яке нахабство — агенти НКВС у Бранденбурзі!..

Клинченко обурювався більше за всіх. Не в його інтересах було викривати цю провокацію. її повторили б ще раз, тільки хитріше.

П'ять днів доглядав його лікар. Прислали іншого денщика з автоматом.

На шостий день наказано було з'явитися до командира полку — полковника Хельвіга фон Ланценауера.

Не піднімаючись з місця, полковник довго мовчки вдивлявся в обличчя Клинченка, на якому не забинтованими лишилися тільки очі. Повільно простяг через стіл руку й серйозно, без найменшої іронії, навіть з нотками урочистості в голосі, сказав:

— Поздоровляю, перевірку ви пройшли блискуче.

— Он як! Перевірку? Ну, слава богу, а я вже подумав: на мене полює радянська розвідка!

Фон Ланценауер зареготав:

— Радянські розвідники на території — «Бранденбурга-800»! Та ви просто поганої думки про мене, пане Козаченко.

У Миколи було більше підстав сміятися. Але він, удавши стримане обурення, відповів:

— Ще одна така перевірка — і я перетворюся на покійника.

— Е-е-е, пане Козаченко, не вам скаржитися! Ви ж мало не забили свого колегу.

— Хто знав, хто знав! Я тільки захищався…

— Досить вміло, — похвалив ще раз полковник. — Пробачте, такий уже в нас порядок. Перевіряємо, як поведеться людина, потрапивши до більшовиків. Але викликав я вас не тільки для того, щоб поздоровити. Давайте разом продумаємо програму ваших занять. Що не кажіть, а підготовку маєте лише практичну. Не ображайтесь, але я вважаю, що ви просто дилетант із здібностями талановитого розвідника. Потрібна система. Оскільки ми думаємо вас використати для роботи серед українських націоналістів, вам потрібно, насамперед, знати історію цього руху, його головні канони, завести знайомства в колах ОУН. Не завадять деякі знання з хімії, техніки, шифрування й дешифрування, трохи психології. Завтра почнете.

…Перший день навчання прийшов неголосним, але настирливим стуком у двері спальні. Денщик, силкуючись здолати позіхання, доповідав:

— Тільки-но подзвонили зі штабу. Вам наказано о сьомій бути на заняттях.

Рівно о сьомій до хімічного класу полку «Бранден-бург-800», куди привів Клинченка черговий по штабу, завітав високий, ставний блондин. Його злиняло-блакитні очі на вузькому витягнутому обличчі здавалися мертвими. Та коли заговорив, Микола зрозумів, що помилився. В стислих, точно зважених словах блондина проступали і тверда воля, і впевненість у собі та в службових істинах, які йому прищепили на все життя.

— Мене звуть Зігфрід. Ви прийшли вчасно. Це характеризує вас добре. Точність — обов'язкова риса розвідника. Уважність, спостережливість і добру пам'ять — теж високо ціную…

«Що ж, — помислив собі Микола, — поки що я не маю заперечень: я й сам такої ж думки про обов'язкові риси характеру розвідника». Клинченко навіть кивнув головою на знак згоди. Зігфрід, однак, сприйняв це за фамільярність. Мені, мовляв, плювати на те, згоден ти чи ні, і поспішив одразу прояснити відносини:

— Прошу мати на увазі, пане Козаченко, що я не тільки викладатиму вам основи тайнопису, а й виконуватиму обов'язки вашого безпосереднього начальника. Без мого дозволу ви не маєте права відлучатися за межі полку. Тепер прослухайте програму занять на місяць.

Помітивши, що підлеглий збирається занотовувати, інструктор заперечливо похитав головою:

— Виносити будь-які записи поза ці стіни найсуворіше забороняється. Тренуйте пам'ять.

Розпорядок дня, оголошений Зігфрїдом, не лишав жодної вільної хвилини. Теоретичні лекції змінювалися практикою, фізичною підготовкою. Вона полягала, між іншим, і в тому, що на Клинченка іноді кілька разів протягом дня несподівано нападали різні особи, бувало, і сам Зігфрід, то з палицями, то з ножами чи пістолетами. Від них мав відбиватися прийомами, яких вчили у «Бранденбурзі».

Потяглися довгі й напружені дні вишколення. В радіокласі вимагали швидко виходити в ефір і з такою ж вправністю ховати мініатюрні передавальні й приймальні Станції, вмонтовані в найрізноманітніші предмети — від гармонії до милиці. На спеціальних майданчиках, обладнаних макетами мостів через Дніпро, Десну та інші річки, відомих електростанцій, радянських адміністративних центрів, вчили проводити диверсії.

У класах і тирі представлені були зразки радянської та німецької зброї, а тренували в стрільбі з англійської, американської, навіть японської.

У тирі Клинченко ознайомився з новим оригінальним винаходом токійських збройовиків — вибуховою кулею. Вдарившись об твердий предмет, вона імітувала звук короткої кулеметної черги. Такими кулями рекомендувалося стріляти через голови своїх військ у тил противника, створюючи у ворожих солдатів враження, ніби їх атакують з двох боків. Японці готувалися застосовувати ці військові хитрощі в джунглях. Гітлерівці вважали, що вибухова куля може придатися під час боїв у лісах України, Росії, Білорусії.

Викладачі, зокрема Зігфрід, вважали Клинченка здібним учнем.

— За вашу технічну підготовку нам червоніти не доведеться, — сказав він якось підшефному. — Вона практично закінчена. Тепер завдання — глибше вникнути в течії українського націоналістичного руху. Там стільки груп і групочок, стільки рифів надводних і підводних, що сам чорт ногу зламає. Знати ви повинні все і всюди бути своєю людиною. Представники цих груп є в «Гілеті». Бувати там ви зможете тепер частіше.

Клинченка щодня возили до цього «Нойового ковчега», куди від усіх прошарків українського буржуазного націоналізму було відібрано «кожної тварі по парі». Переважали, звичайно, бандерівці, бо «Гілета» готувала офіцерські кадри для так званої УПА (Українська повстанська армія).

Тут, у районі Берліна Шарлоттенбург, на Ансбахер-штрассе, 26, Зігфрід познайомив його з людиною, через яку Микола мав знайти зв'язки у вищих колах жовтоблакитників. Нового наставника звали Фрідріх. Знав