Родослав Світланін - Знак Ареса. Частина четверта. Калинів день., Родослав Світланін

Розділ 17.

 Каті ніби крізь сон здавалося, що біля її ліжка мама порається зі шваброю та відром із водою. Розплющувати очі їй не хотілося, не було відчуття, що потрібно кудись поспішати... Проте страшний сон, останні кадри якого залишилися в її свідомості, а також неприємний звук від металевого відра, яке постійно переставляли, змушував прокидатися. Не розплющуючи очей, Катя провела долонею по обличчю, її пальці зустрілися з якоюсь гумовою маскою з трубкою, яку вона несвідомо зняла, відкинувши вбік. Нічого не розуміючи, що відбувається, вона привідкрила праве око, ліве при цьому заплющила ще сильніше. Жіночий силует у білому халаті, що стояв до неї спиною, розпливався і не фокусувався її зором.

 - Мамо, я ж просила, ніколи не прибирати у мене в кімнаті, я сама, - тихим голосом пробурмотіла Катя, і, знову заплющивши ледь прочинене око, з положення лежачи на спині, повернулася в ліжку на бік.

 Немолода жінка від переляку випустила з рук швабру, яка зі стуком впала на підлогу, і вибігла з приміщення, з гучним звуком зачинивши за собою двері.

 У своєму кабінеті Бліндир, сидячи за столом, жував бутерброд і дивився на моніторі You Tube-канал «Риболовля». Мило посміхаючись, лікар спостерігав, як ось-ось на екрані потоне поплавець, який починав смикатися.

 Раптом двері в його кабінет різко відчинила огрядна санітарка, яка з порога закричала:

 - Остапе Рудольфовичу! Вона прокинулася!

 - Тихо ти, ненормальна, чого кричиш? Ти мені всю рибу розлякаєш! Хто прокинувся? - ледь не подавившись бутербродом, уточнював Бліндир.

 - Катя із сьомої палати! Та, яка в комі вже п'ять місяців!

 - Із коми - виходять, прокинулася - це про непритомність! Поклич медсестру, підемо, подивимося на цю коматозницю.

 Катя, лежачи в ліжку, приходила до тями, вона вже не спала, згадуючи, що прокинутися її змусили не стільки звуки в кімнаті, скільки страх, страх смерті, адже вона уві сні падала з висоти, а перед її очима був лик Ісуса Христа...

 Розглядаючи все навколо, Катя зрозуміла, що перебуває в лікарняній палаті, вікна якої були щільно зашторені, а приміщення висвітлювалося дуже холодним світлом люмінісцентних ламп. Їй здавалося дивним, вона щойно прокинулася, а за вікном, схоже, були вже сутінки?

 «Можливо, це був не сон, і я реально після падіння опинилася в лікарні?» - подумала Катя.

 У всьому тілі відчувалася слабкість, незважаючи на це, Катя спробувала піднятися на ліктях. Рукою намацала на своєму тілі якісь присоски, знявши які, помітила, що на екрані приладу, встановленого поруч із ліжком на столі, синусоїда зеленого світла перетворилася на суцільну лінію, прилад також відреагував на вимкнення датчиків безперервним сигналом на одній неприємній звуковій частоті. Катя, переконавшись, що одягнена в довгу нічну сорочку, опустила босі ноги на підлогу, пальці настільки заніміли, що вона не відчула дотику до поверхні, нібито вона опустила ноги у воду, але не відчула при цьому дна. Незважаючи на це, Катя спробувала встати на ноги, які були холодні й боліли. У неї вийшло підвестися, але тримати рівновагу виявилося непростою справою. Похитуючись, Катя сперлася об стіну, ледь рукою не зірвавши настінний плакат-календар. З календаря на неї суворо дивився образ Спасителя, відомий, як Спас Нерукотворний, який закарбувала її пам'ять, як останній кадр зі "сну". Але календар чомусь був 2013 року...

 «Хтось не прибрав старий календар, імовірно, через ікону...» - акцентувала свою увагу Катя.

 У цей момент до палати увійшов Бліндир у супроводі медсестри, з-за спини якої визирала санітарка.

 - Я бачу, ти вже й на бал зібралася, моя люба? - суворо запитав Бліндир.

 - Доброго часу доби, а, ви - Бліндир? Я вас знаю! - радісно промовила Катя.

 - Не дивно, у цьому маленькому місті мене, мабуть, знає кожен, але в спілкуванні з пацієнтами мені б хотілося, щоб до мене зверталися - Остапе Рудольфовичу. Будь ласка, лягай знову на ліжко, нам потрібно обстежити твій феномен. Розповідай, які сни тебе відвідували, що пам'ятаєш?

 Катя без сторонньої допомоги зробила кілька обережних кроків до ліжка, спочатку присіла на його край, а потім лягла на спину, і постаралася відповісти на запитання, поставлене Бліндиром:

 - Останнє, що пам'ятаю, як падала з висоти, і тепер вже точно розумію, що це був не сон, падіння відбувалося під куполом храму, у розписі якого я брала участь, перед очима був лик Спасителя, як на іконі, що висить нині на стіні, та поєднаної з календарем тринадцятирічної давності.

 Бліндир здивовано подивився на календар, нібито не помічав його раніше, і продовжував запитувати:

 - А що ти ще пам'ятаєш? Пам'ятаєш, як і чому опинилася в лікарні?

 - Я щойно сказала, що, ймовірно, після падіння в храмі мене сюди привезли до вас... Вдруге...

 - А ось це вже дуже цікаво, а вперше як і після чого ми з тобою зустрілися?

 - Я все згадала... Уперше я до вас потрапила на лікування після мого невдалого приземлення під час свого першого стрибка з парашутом. Пам'ятаю, як зависла на електроопорі, пам'ятаю своє падіння і те, що я тринадцять років після отриманої травми була прикута до ліжка та інвалідного візка, бо ноги мене не слухалися, а сьогодні, на Славу Господу, я встала на ноги та зробила кілька кроків!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍