Вікторія Вашингтон - Некровний брат мого батька, Вікторія Вашингтон

23

Я вирішую натиснути «відхилити» та відкладаю телефон. Я не можу зараз говорити з Ліамом, потрібен час, щоб оволодіти власними почуттями та думками. Все в моїй голові паморочиться від новини про весілля Кайла та Нєї. Я не можу повірити, що вони вирішили заявити про це. Що це означає для мене? Чи буде він тепер повністю зосереджений на ній і забуде про те, що нам терміново потрібно шукати варіанти розірвати істинність? Мене охоплює страх та невизначеність. Я не знаю, як мені далі жити і як розібратися зі своїми почуттями.

Лякає те, що Кайл може зробити зі мною, щоб я не заважала їхньому шлюбу. Здавалося, що тепер він може бути готовий на все. Навіть на те, що матиме для мене найжахливіші наслідки.

Мені хочеться усамітнитися і переварити все, що сталося. Я встаю зі стільця і ​​прямую до спальні, зачиняю двері за собою. Лежачи на ліжку, я занурююсь у свої думки, намагаючись знайти відповіді на питання, які мене мучать. Емоції заливають мене, і мені важко впоратися з ними. Я заплющую очі і намагаюся заспокоїтися, але серце все одно б'ється в грудях. Все в моїй голові переплітається. Потрібен час, щоб усе залагодити та зрозуміти, як жити далі.

Час тягнеться повільно, коли кожна мить здається вічністю. Я відчуваю, як важкі думки та почуття оточують мене, не даючи мені спокою. Все в моєму житті здається порушеним, і я не знаю, як знову знайти рівновагу.

Я розумію, що самостійно я не впораюся з таким потоком почуттів та думок.

Рівно цієї хвилини надходить повідомлення від Ліама. Це вже п'яте за останню годину. Я їх навіть не читаю. Напевно, знаю, що там виправдання і надто боюся, що відкривши їх щось у мені надломиться і я їм повірю. Занадто велика спокуса, коли людина тобі справді дорога.

Але цієї миті я відчуваю себе так, що хапаюся за чергове повідомлення, як за рятувальну соломинку.

«Нора, я тебе благаю, вийди. Я за кілька метрів від твого будинку. Мені необхідно тебе побачити та поговорити»

Я насилу встаю з ліжка і йду до вікна. Бачу Ліама, що стоїть на вулиці, із неспокійним виглядом. Його висвітлює вуличний ліхтар.

Моє серце шалено б'ється, не знаючи, що робити. Він знову пише:

«Я не піду, доки ти не вийдеш. Ми маємо поговорити»

Я стою на місці, не знаючи, чи варто мені ризикувати та виходити до нього. Він був завжди поруч, підтримував у скрутні моменти, але зараз усе змінилося.

Я зітхнула тяжко. Сумніви боролися з бажанням дізнатися, що він хоче сказати мені. Мій розум бив тривогу, але серце тягнуло до Ліама, як до останньої надії на порятунок від бурхливого потоку почуттів та емоцій. Я повільно відійшла від вікна, розуміючи, що не можу ховатись від усіх своїх проблем у цій кімнаті.

А ще прямо зараз надто великою була спокуса порушити тупу заборону, яку встановив Кайл. До того ж, одразу два.

Крок за кроком я наближалася до дверей, серце билося все сильніше і сильніше. Страх і невизначеність охопили мене, але я була готова прийняти виклик і вийти на зустріч з Ліамом. Рішучість повільно зросла в мені, коли я відчинила двері і вийшла зі спальні.

Після цього я швидко спустилася сходами і, вийшовши за двері будинку, пішла до воріт, щоб їх відчинити.

Тут на мене чекав Ліам, його очі виражали величезну тривогу.

Я мовчки подивилася на нього, немов даючи зрозуміти, що готова вислухати його.

Кайла, як і раніше, не було вдома, але я прикрила ворота і ми з Ліамом відійшли трохи вбік.

Тут стояли камери, і я не дуже хотіла, щоб наша розмова залишилась у записі.

— Норо, я так сильно за тобою скучив, — сказав він, намагаючись наблизитися і торкнутися моєї руки.

— Стій на місці, — суворо наказала я, відступаючи. — Я вийшла лише для того, щоб дати тобі можливість висловитись і поставити остаточну крапку.

— Яку крапку, Норо? — зітхнув він.

— Хіба незрозуміло? — запитливо підвела брови. — Ти зрадив мене. Наша історія й так закінчена. Але я вважаю, що треба закінчити її нормально, а не ховаючи голову в пісок та ігноруючи твої дзвінки.

Ліам мовчки дивився на мене, ніби намагаючись знайти правильні слова. Я бачила в його очах увесь біль і каяття, але вже було надто пізно. Ми знали, що наше минуле не можна повернути.

Я відчувала, як сльози навертаються на очі, але я постаралася стримати їх. Поки я не прийму рішення для себе, я маю бути сильною та незалежною.

Нарешті, Ліам промовив:

— Норо, прошу тебе, дай мені можливість порозумітися. Я розумію, що зробив помилку, але люблю тебе і не хочу втратити тебе.

Але я завмерла на місці, не знаючи, як мені відреагувати. Мої почуття до Ліама були складними, і я не могла відразу знайти відповідь на його слова. Я розуміла, що зрада не прощається просто так, але водночас моє серце все ще тремтіло від його визнання.

— Ліаме, я не хочу більше обговорювати наше минуле. Для мене це закритий розділ. Що б не сталося між нами, це вже не має значення. Я хочу рухатися вперед, і для цього мені потрібно залишити всі старі образи та непорозуміння позаду.

— Але Норо, ти не розумієш, я ж люблю тебе. І все, що сталося, було помилкою, і я не можу жити з цим. Ти ж знаєш, що для мене ти завжди була і залишаєшся найважливішою дівчиною в моєму житті.

Я подивилася на нього уважно, намагаючись зрозуміти його щирість. Але в моєму серці вже було завдано рану, яку не так просто залікувати.

— Ліаме, я вдячна тобі за все, що ти зробив для мене, але зараз мені потрібен час, щоб розібратися зі своїми почуттями. Не намагайся це ворушити, дай мені просто побути на самоті.

— Нора, будь ласка, просто вислухай мене, — Ліам звучав відчайдушно. — Я розумію, що зробив помилку, але я щиро шкодую про це. Я не можу жити без тебе, ти все для мене.

— Ми знаємо, що це неправда, — я відвернулась, не бажаючи бачити його страждання. — Ти зробив свій вибір, і мені треба його прийняти. Я не можу бути другим вибором. Ніколи.

Ліам мовчки дивився на мене, його очі виражали глибокий біль. Я розуміла, що його слова та дії завдали мені непоправного болю, але я мала залишитися сильною і захистити своє серце.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍