Сніжана Федорова - На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова

     Якийсь час вони перебували ніби в тумані. Але поступово туман розвіявся і візитери зрозуміли, що перебувають у лісі. Ліс був густий, але цілком земний.

     Діти проводили їх до свого будинку на лужку. Віддалік від них йшло кілька величезних білих вовків.

     - Вони не є небезпечними? – турбувалася Ліза.

     - Як нам сказала Ануелла, це провідники в наш світ. Тільки, коли ми сюди потрапили, тобто потрапили самі, без них, вони з'явилися згодом, - пояснив Сергій.

     - А хто така Ануелла? (Ануелла - персонаж попередньої книги трилогії - "Тут і там".)

     - Це королева, яка була з нами тут, поки шукала загиблого чоловіка. Її також убили піддані багато років тому. Вона казала, що з іншої планети.

     Ліза з Андрієм здивовано переглянулись. Чи не плутають щось діти, чи не нафантазували собі казки?

     - І як вона тут опинилася? - з підозрою в голосі спитав юнак.

     - Вона нам небагато розповідала. Говорила, що Вищі сили її покликали. Але ми бачили, як вона воскресила свого померлого чоловіка.

     - Що?

     Близнюки, перебиваючи одне одного, почали розповідати їм про ту таємничу ніч, коли Ануелла виростила з пороху та чарівної води Орунга.

     Молоді люди зрозуміли, що таке нафатазувати дітям було б складно. Значить, молодші Поливанови бачили щось таке, що не піддавалося звичайному аналізу!

     Ліза і Андрій із задоволенням погостювали у них день, переконалися, що цей світ, дійсно, безпечний, і Поливановим нічого не загрожує.

     - А тут усім так безпечно? - поцікавилася Ліза.

     - Напевно, - байдуже знизала плечима Даша.

     Її зовсім не турбували інші.

     - Але, ви бачитеся з іншими жителями?

     - Так.

     -  А хто вони?

     - Ми з ними не спілкуємось.

     - Чому?

     Брат і сестра знизали плечима.

     - Вони не такі, як Ануелла та Орунг.

     - У якому сенсі?

     Даша та Сергій дивилися на гостей і не розуміли їх.

     - Що означає – у якому сенсі?

     - Ну чому не спілкуєтеся?

     - Вони не такі цікаві.

    - Тому що вони задовольняють потребу у спілкуванні, постійно перебуваючи в контакті один з одним. Це ж близнюки! Все одно, що друге "я", - пояснив подрузі Андрій.

     - Але спілкуватися тут не заборонено?

     - Звичайно, тут кожен поводиться, як хоче. Тут вільно, – відповіла Даша.

     - А де ж мешкають ці інші?

     Діти байдуже знизали плечима.

     - Сюди ми потрапили потягом. У вагоні з нами їхали прозорі люди.

     - Прозорі?

     - Привиди.

     - А вони вас бачили?

     - Не знаємо. Але вони на нас не реагували. І ми втекли з поїзда. Сюди, до лісу.

   - Щось я не розумію основ цього світу, - зізналася Ліза, коли вони опинилися з Тепловим наодинці.

    - Діти мали вирости. Вони ж їдять, п'ють як звичайні люди? Але вони, як і раніше, залишаються дітьми? У той же час вони іноді говорять речі, про які не знають восьмирічні діти.

    Андрій знизав плечима.

   - Це ж світ примар, я так розумію. Можливо, у них все не так, як у живих. Нам просто треба це прийняти. І постаратися їм допомогти.

    - Тоді, настав час прощатися з ними?

   Хлопець кивнув головою. А так не хотілося! Світ примар був їм спокійним притулком весь цей час, де вони зовсім не хвилювались про можливе стеження і гонитву.

   Вони попрощалися з дітьми, взялися за руки і уявили, що перенеслися до будинку Лизиного вітчима. Просторовий вихор підхопив їх, у обох з'явилося легке запаморочення, на них дихнуло холодом, і вони прийшли до тями в охолодженій воді, у ванні Зеленогірського будинку.

   - Вийшло! – радісно обійнялись вони.

   Вони підкорили простір!