Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

Назар

Не минуло і місяця, як батько Мії знову нахапався боргів. А Соломія хоч і була розумною, але коли справа доходила до батька, всі її таланти та інтелект ніби зникали. Вона намагалася захистити його від наслідків його ж рішень, але це лише заохочувало його до нових помилок. Її брат Макс давно зрозумів, що з батьком годі щось вдіяти, і тому намагався триматися подалі, та це лише збільшувало тягар на Соломіїних плечах. Батько ж наче отримував задоволення від цієї ситуації. Кожен новий борг, кожен новий кредит був для нього способом перекласти відповідальність на когось іншого, найчастіше на свою дочку.

Його нова ідея з Іллєю здавалася абсурдною і жорстокою, але він навіть не думав про те, як це вплине на Мію. Він був як дитина, яка вперто прагне свого, незважаючи на наслідки для інших. Здавалося б, дорослий зрілий чоловік, а всі свої проблеми звісив на ніжні й тендітні плечі доньки. А Соломійка, як завжди, все повинна була вирішувати та розгрібати. Вона навіть не помічала, як батькові подобалося користуватися її добротою.

Я неодноразово говорив з нею про батька, про його корисливість, але хіба вона мене слухала? Вона нікого не слухала, ця її любов до батька перетворювалася на божевілля. Я щиро і сильно кохав Мію ще з тих років, коли ми були зовсім малими. Тоді мені не завадило закохатися в сестру мого друга, яка на чотири роки за мене старша. Наше дитяче спілкування завжди було наповнене радістю і сміхом, і я завжди захоплювався її добротою і силою духу. Кожного разу, коли бачив її, серце завмирало від почуттів, які важко було висловити словами. Її м’який голос і лагідний погляд завжди надавали мені сил і впевненості. З часом мої почуття тільки зміцніли. Коли ми підросли, я усвідомив, що мої почуття до Соломії — це не просто дитяче захоплення. Я по-справжньому кохав її і був готовий зробити все, щоб вона була щаслива. Зараз я робив усе, що було в моїх силах, заради нашого кохання. І колись Мія стала б моєю назавжди. Тому я вирішив, що більше не можу стояти осторонь. Потрібно щось робити,  я не дозволю, щоб кохана знову страждала через безвідповідальність батька. А зараз я повинен був поговорити з її батьком і відкрити коханій очі на нього.

Про зустріч з Костянтином Леонідовичем я домовився в одному з ресторанів, адже в інших місцях ця людина категорично відмовлялася зустрічатися. Зайшовши в ресторан, який був одним з найбагатших у місті, я одразу помітив Костянтина Леонідовича. Підійшовши до його столику, я потиснув йому руку та привітався. До нас одразу підійшов офіціант. Я не став нічого замовляти, а ось батько Мії замовив перше, друге і десерт. Мало того, що в нього боргів по шию, так він ще й встигав жити на широку ногу.

Я зібрався з духом, глибоко вдихнув і почав розмову.

— Костянтине Леонідовичу, я хотів би поговорити з вами про Соломію, — почав я, намагаючись тримати свій голос спокійним.

Він поглянув на мене зі злістю в очах, але нічого не сказавши, тільки кивнув головою натякаючи, щоб я почав нашу розмову.

— Ваша донька заслуговує на краще життя, ніж те, яке ви їй пропонуєте. Вона розумна, добра і талановита. Соломія заслуговує на свободу, а не на тягар ваших боргів і обіцянок. Ви користуєтеся її добротою, а це несправедливо, — заявив голосом, який висловлював всю мою рішучість до даної ситуації.

Він посміхнувся, ніби я сказав щось смішне.

— Хлопче, ти нічого не розумієш. Соломія знає, що я її люблю, а батьківська любов завжди буде для неї — найважливіша. Вона завжди підтримувала і поважала мій вибір на відміну від Максима, — його голос був холодним і байдужим.

Я відчував, як гнів піднімався в мені. Але я не міг дозволити собі втратити контроль.

— Я кохаю вашу доньку, і я не дозволю вам зруйнувати її життя. Я знаю, що ви хочете видати її за Іллю, але цього не станеться. Вона заслуговує на кохання і щастя, а не на життя в боргах, під владою вашої корисливості, — чітко і впевнено промовив я, стараючись тримати опір.

Його очі звузилися, і він нахилився вперед.

— Ти дійсно думаєш, що можеш мені наказувати? Соломія буде робити те, що я скажу. І якщо це означає, що вона вийде заміж за Іллю, то так і буде.

Мій гнів посилювався, але я в силі тримати себе в руках. Я знав, що він буде непробивним, але я також знав, що не відступлю. В цей час офіціант приніс страви і ретельно розмістив їх перед батьком Мії. Після цього він з натяжкою посміхнувся і відійшов, залишивши нас з Костянтином Леонідовичем наодинці. Продовжуючи свої роздуми, я відчував напруження в повітрі, але вирішив не зволікати. Костянтин Леонідович узяв виделку та ножа, і був готовий почати їсти, але його погляд і думки були далеко від страв на тарілках. Він періодично звертав на мене увагу, спостерігаючи, як я поводжуся в цей важливий момент. Я ж вирішив продовжити нашу розмову.

— Я не збираюся відступати, Костянтине Леонідовичу. Соломія — не ваша власність. Вона заслуговує на власне життя, на власні рішення. І я зроблю все, щоб вона це зрозуміла.

Він відкинувся на спинку крісла і засміявся.

— Ти молодий і дурний, хлопче. Але ми ще побачимо, чия візьме.

Ми сиділи в тиші, кожен у своїх думках. Я знав, що ця боротьба буде важкою, але я також знав, що не здамся. Бо заради Мії я готовий на все. Костянтин Леонідович повернувся до своїх страв, а я лишився сидіти, спостерігаючи, як він із задоволенням їсть. Це був його спосіб показати свою владу та зневагу, але я не дозволю йому зломити мене.