Наталія Косенко - ( Не ) закохані, Наталія Косенко

— Ти ж сказав не варто, — глянула в очі з тією впевненістю, якої зовсім не відчувала. А тоді прикусила язика. Занадто зухвало прозвучало! Все було якось занадто…

— Хм, Ясмін, звідкіля ти така узялася?

У його темних як гріх очах був цілий невідомий світ. А ще там була вона. В його очах. Ніколи наскільки помітною себе не почувала.

— Я не закохана, — раптом випалила й сама здивувалася, хоча жоден мʼяз на обличчі не ворухнувся. Лише пальці сильніше втиснулися в папери.

— Ні?

Хитнула головою. Стас на це посміхнувся тією хижою посмішкою, яку тримав в арсеналі на першому місці.

— В мене не закохана?

Кивнула. Хлопець підійняв брову й засміявся.

— Я б міг це виправити, — сказав аж надто серйозно.

— Знаю. Та нам обом це ні до чого! Я вже піду.

І звідкіля та сила узялася оминути хлопця й піти собі далі? З кожним кроком мана спадала, ціпеніння послаблювало окови, а в голові все більше ясніло. Це вона йому таке сказала? До чого там взагалі розмова про кохання? Так, треба думати про числа! Він всього лише відоме, і вона відоме, а її почуття невідоме, та як порахувати, то і вони більше не загадка. Вона не закохана. Точно ні! Ще б так не пекло між лопатками від чужого погляду!

Чай в горнятку був гарячим. Інший Ясмін не пила. Любила, щоб обпікало й щипало за язик. Єдині гострі відчуття, які собі дозволяла. Хіба ще шоколад з вишнею і перцем.

Сусідка по кімнаті Ліля знала цю її слабкість і стояла над головою якраз з такою шоколадкою.

— Ну, будь ласка, Ясю!

По вухах різануло те її Ясю, та змовчала. Так пестливо тільки тато називав. Давно то було…

— Лілю, мені ще реферат по логістиці закінчити треба!

Дівчина хотіла аби Ясмін прямо зараз почала вчити її танцювати вальс, аби не викликати насмішок у пʼятницю. У Лілі було дві лівих ноги й непереборне бажання вразити Влада, того самого друга Стаса. Сусідка знала про минуле з бальними танцями, адже бачила фото біля ліжка.

— То аж на понеділок, а сьогодні лише середа. Ну давай, Ясю! Будь ласка! І сама рухи згадаєш.

Ясмін хотіла б заперечити, що ніколи їх не забувала. Не могла. Та промочала. Швидше вже буде просто показати.

Дівчата увімкнули музику і Ясмін заходилася вчити майже подругу танцю. Спочатку тіло було сковане, ніби роки й сумні спогади міцно тримали його закутим мотузками, та час вміло грав акордами й сама не помітила як попливла.

Зняла окуляри, котрі все норовили сповзти з носа на долівку, й віддала себе мелодії. Та-та-та, та-та-та, та-та-та. В грудях залоскотало. Приємний щем від серця дотягнувся до кожної клітинки тіла. Воно наповнилося легкістю й стало зовсім повітряним. Та-та-та, та-та-та, та-та-та.

— Боже, Ясю, ти так гарно танцюєш! Геть на себе стала не схожа! Та наші помруть, як побачать!

Не запитала чому вони мають померти. Байдуже. А може якби задумалася, то в пʼятницю після занять все було б інакше. По-старому безпечно й зрозуміло. Стас… З ним все було б інакше.