Аріна Спел - Програне парі, Аріна Спел

Коли увійшов до зали, побачив синє плаття, яке вже кружляло в танці. Коли і встигла. Йшла ж переді мною . Мені, звісно, до того діла ніякого. І хто там з нею, мене теж не цікавить. 
- Чого не танцюєш? Дівчата вже перешіптуються. Хвилюються, де ти зник .- ну хто ж, як не люба матуся турбуватиметься про мене.- Памʼятаєш що ти мені обіцяв? Хочу представити тебе леді Бріану. Будь милим, прошу. Й приділи їй трішки уваги.

Не дочекавшись моєї відповіді, схопила за руку й потягла в глиб юрби. Музика вже зупинилася, а значить це була відстрочка від наступного танцю. 
-Будеш винна.- пробуромотів. 

Коли я побачив куди ми йдемо, вірніше до кого, не зміг стримати хижої посмішки. Ось ти й попалася, пташко. Чудо в синій сукні, з густим, чорнив волоссям і неймовірно синіми очима. Про груди, взагалі мовчу. Бо коли вона побачила нас і зарозуміла , що ми прямуємо до неї, почала панічно дихати, від чого її декольте піднімалося то вверх то вниз. Звабливі півкулі наштовхували на зовсім не джентельменські думки. Вона смикалася, мабуть шукала спосіб втекти, але хто ж тікає від її величності? Правильно, ніхто.

-Бріано, люба, як же ти виросла.- моя мати налетіла на неї , мов ураган. Почала обіймати і цілувати. - Такою дорослою стала. Красунею. Це Айрон, мій син. Він любʼязно погодився допомагати тобі, поки не знайдеш гарну партію. Та, думаю, це не займе багато часу. Такий скарб швидко приберуть до рук. А це Бріана, дівчина про яку я розповідала.

Я вклонився, подивився на неї так, щоб чітко зрозуміла, що вона попалася. 
Де й подівся її страх. Гордо задерла підборіддя.

-Ну, що ви, Ваша Високість. Чи варто турбувати принца такими дрібницями. У вас же ще є сини. Доручіть це комусь з них.

-Люба, ці шибеники радше знайдуть неприємності , чим допоможуть. Айронові це не завдасть ніякого клопоту. Так, сину?

Мама благально дивилася на мене, а я, сам не знаю чому, відчував таку зловтіху, від того, що зможу провчити це нестерпне дівчисько. Я потурбуюся. Ой як потурбуюся.

-Звісно, мамо, хіба я можу не перейматися долею такої юної і вразливої панянки? Її ж будь хто зможе образити, а вона й постояти за себе буде не в силах. Візьму під власний, пильний контроль її долю. - слова «власний і пильний« я особливо наголосив.

-А як же ваш особистий клопіт? Чула, за місяць відбудеться відбір наречених. Впораєтесь?- стріляє гнівно очима.

-Я легко дам раду декільком жінкам одночасно. Були випадки.- фраза ця прозвучала двозначно, як я й намагався донести.

Вона або повинна була не зрозуміти, або зашарітися. Але де ж там. 
-Хвалитися і вміти, це різні речі. 
В цей час оголосили про початок нового танцю і я, щоб не наговорити зайвого, простяг їй руку у німому запрошенні. Вона лиш грізно зиркнула на мене, але виходу не мала. Пішла зі мною на центер зали.

Ми мило посміхалися, кружляли, та якби хто чув нашу розмову…

-Не хочете вибачитись?- спитав.

-За що?- здивування таке природнє.

-За вашу поведінку в саду.

-За мою? А дійсно. Вибачте, що одразу не зрозуміла, що всесвіт крутиться навколо вас, і не надала відповідної пошани. 

-Ви ж підстерігали мене там?

-А як інакше . Така можливість зустріти бовдура на самоті. 
При цьому, ми й далі мило посміхалися, але ледь втримували фальшиві посмішки.

-Нащо погодилися дивитися за мною? Не могли відмовити?- продовжувала вона.

-Бо я дав слово, ще напередодні, до знайомства з вами. 
-І що? Фантазії не вистачає? Вигадайте щось.

-Самі вигадуйте.

-Я? Відмовити самому принцу? Ви в своєму розумі ?

-Ото ж бо й воно, що самому принцу. Насолоджуйтеся даною вам честю.

Що я мав їй сказати? Що її запах роздирає мої легені? Що її краса виїдає мої очі? Що її характер вивертає мій розум ? Останнє, мабуть, все таки скажу , десь при нагоді. Та не думаю, що для неї це новина. 
Коли мелодія закінчилась, вона здихнула з полегшенням, ще одна крапля до мого роздратування, та я не поспішав її відпускати. Взяв під лікоть і повів до стіни. Нехай трохи постоїть , охолоне. Наказав почекати і пішов за напоями. Коли повернувся, віддати було нікому. Синя сукня вже кружляла в танці. Бріана мило посміхалася партнеру, тихенько сміялася, мабуть з якихось дурних жартів, кокетливо стріляла очима. Та інша б з місця не зрушила. Чекала б хоч декілька годин поспіль. А ця!!! Скільки мене не було? Пʼять хвилин від сили. 
Хто це там з нею? Граф  Стефан Водемон. Ого, яка птаха. Цього завидного жениха обкручують  вже декілька сезонів поспіль. А він все ніяк. Нічого, почує який гострий в неї язичок, сам втече. Та судячи з того , яким зацікавленим поглядом він дивився, ніхто йому не грубив.Звісно, це ж тільки мене, наслідного принца, можна ставити на місце. 
Слава Богам, цей безкінечний вальс врешті закінчився. Ці двоє відлипли один від одного й попрямували в мій бік. Було видно, як Бріана, мило посміхаючись, намагається тягти його в іншу сторону, подалі від мене, але граф не зрозумів її натяків, тим паче вже побачив мене. Помахав рукою й ще рішучіше почав наближатися.

-Айроне, друже, дивись кого я зустрів. Леді Бріана. Ви вже знайомі?

-Так. Навіть більше. Вона під моїм наглядом, поки перебуває в столиці. 
-Ого. Яким шантажем тебе змусили до цього?

-Ти ж знаєш мою матір. Хто їй в силах відмовити?

-Не турбуйся,- він поплескав мене по плечі.- таке миле створіння не завдасть багато клопоту. Приємніших турбот годі й уявити. 
Мила? Це вона мила? Скажи ще ніжна і вразлива й добий мене остаточно. 
Поки ми ось так обмінювалися репліками, до нас вже підійшов якийсь молодик.

-Леді, дозвольте запросити.- подав руку Бріані. 
Чи не нахаба. Бачить же, що вона не сама. 
-Леді втомилася.- відрізав у відповідь.

-Що ви, хіба я можу відмовити такому джентельмену? З задоволенням прийму запрошення. 

І ця , навіть не повертаючи голови в мій бік пішла до чергового танцю. 

-Я запросив її завтра на прогулянку.- щось Стефан починає мене добряче бісити.- Не хвилюйся, я знаю що в тебе не буде часу її супроводжувати. Та це й зайве. В мене серйозні наміри щодо неї.