Ольга Манілова - Поцілунок одного разу , Ольга Манілова

- Що тут відбувається? — питає той, що прибув, і в тиші спокійний голос розноситься по цеху як грім серед ясного неба.

— Брусе, ми вже закінчуємо. Валік, — звертається до товариша Сірий, натякаючи забрати пістолет.

Кіра ніж не відпускає, хоча рука вже ниє від напруги. Їхні погляди з Кареліним схрещуються, і від потрясіння вона скидає голову вгору.

— Я питаю, що тут відбувається? - він продовжує дивитися на неї, а питання адресує іншим.

Валік опускає зброю, маючи намір сховати, але Брус вмить фокусує увагу на ньому:

— Це на стіл.

Той покірно кладе пістолет на край стільниці та відходить у протилежний бік.

— Непорозуміння вийшло, — подає голос Сірий. — Дівча з хлопцем уже йдуть. Просто не розібралися спершу, що вони наші.

- А вони наші?

Карелін знову дивиться на дівчину, тепер неквапливо наближаючись до зайнятої втікачами секції. Він відстежує кожен її рух, коли Кіра тягне брата за собою, пересуваючись ближче до столу.

— Петро на списках зараз, а раніше кур'єром був. Його Славко привів, — гундосить Валік.

Деякий час Брус розглядає хлопця за спиною у дівчини, трохи хмуриться і зупиняється за кілька кроків.

- Ніж навіщо? - запитує він у Кіри буденним тоном.

— Заява про звільнення, — каже вона трохи високим голосом, і той, на жаль, тремтить.

Тахікардія в такт із кожним новим словом і кожним помахом вій Кареліна навпроти. Зелені, злегка розкосі очі, немов хтось позичив йому їх із зовсім іншого обличчя. З лиця не такого суперечливого, де кожна рисочка не бореться з іншою за домінацію, і не така скандальна. Очі ці чарівні та проникливі, на дні яких не його душу знайдеш, а свою власну.

— Мій брат не може зараз працювати. Він не може, — хрипко додає вона.

— Брат, значить? — його нерухомість жахає, як і глибина погляду, як і недбало засунуті руки в кишені старомодних штанів із непристойно якісної тканини. — Слухаємо, що скаже брат.

Петя справляється із завданням не відразу, і Кіра нічого з собою вдіяти не може: напружується до кінчиків всіх нейронних зв'язків.

Стискає ніж сильніше, стискає зуби і дивиться розлючено на цього Романа Кареліна, надмірно важливого та несправедливо сильного.

— Я… я-я-я можу працювати. Але не зараз. Кіра каже, що не зараз. Я піду з Кірою.

— Ця робота загалом не для нього, — жорстко вимовляє дівчина. - Йому не підійде. Краще не витрачати час.

— Тобто ви вирішили, що йому підходить чи не підходить. Без урахування того, що він хоче.

— Ми, — цедить Кіра кожне слово крізь зуби, — самі розберемося, чого він хоче чи ні.

- Не сумніваюся. Тобто ви прийшли брата силоміць забрати, як би це сказати, врятувати?

— Якщо це не порятунок, то чому я зіткнулася із перешкодами? — каже вона швидше, ніж думає, дивиться на Сірого, а потім киває на Валіка. — Сірий сказав йому, щоб він відпустив нас, а він погрожував мені пістолетом. Якщо тут і є щось «насильно», то не з мого боку.

Розлючений Валік кидається у бік дівчини з іншого кінця секції, викрикуючи лайку, і Карелін смикає того на себе з такою силою і запалом, що Кіра мимоволі відступає назад.

За шию з боку спини Карелін підіймає хлопця не відразу, але потім кидає на підлогу, жорстко прикладаючи носом до цементної підлоги.

— Зовсім страх втратив, — практично гарчить він, і Кіра просто не може повірити, що це реальність.

Колишній спокій та спогад важко повернути. Не віриться, що це одна і та сама людина випрямляється навпроти неї і розтискає кулак.

— Заберіть його від мене, — криком наказує Брус тим, що стоять позаду.

— Як брат опинився тут, якщо він не може і не хоче працювати? Задаю питання вам, адже у вас безперечно на все знаходиться відповідь.

- Це помилка. Виникла помилка. Я… Я розумію, що ми створили проблеми. Але ми підемо і ніколи нікому нічого не скажемо. Якщо Петя отримав якісь гроші, то я все поверну.

І знову він не відпускає її погляду, і Кіра дихає часто, нерівно. Насправді, щоб не задихнутися. Цього Романа Кареліна так багато, вона не знає, як вони з Петром виберуться з усього.

Як вона випливе з чіпкого, безсоромно пильного погляду і нарешті вдихне на повні груди. Вона, здається, забула взагалі, як це робиться.

- Помилка, - повторює Брус за нею, - помилка. Не пояснює, як він дійшов так далеко, до цього моменту. Ще раз: як він тут опинився, якщо є така старанна захисниця?

- Обманом, - видавлює Кіра з себе і облизує сухі губи.

- Обманом... від нас?

- Ні. Не знаю, — м'язи рук ниють, і тримати ніж вже стає на межі нестерпного. — Не знаю, як точно було з вашого боку. Але мій… Наш батько… Я про інший обман.

— Ваш батько, значить, — крижаним тоном повторює Роман і робить невеличкий крок назустріч.

Звичайно, хижак робить невеликий крок назустріч, адже неозброєним оком видно, як ослабла хватка ножа в руках Кіри. Звичайно, він зараз його забере.

Кіра хапає пістолет зі столу і спрямовує на Кареліна, що завмер, так швидко, що не всі присутні усвідомлюють ситуацію.

Лунає кілька обурених вигуків: нескладно здогадатися, що джерело більшості — незадоволений Валік, якому сьогодні дуже не пощастило.

— А користуватись ви цим умієте? — повільно звертається до неї Брус.

Смішно сказати, але, взагалі-то, так, вміє.

У своїй рожевій пов'язці на волоссі, зі змоклим від напруги і спеки миловидним обличчям, з невеликими долонями і худими пальцями, прикрашеними срібними каблучками, вона останній кандидат на роль стрільця у приміщенні цеху.

Кіра знімає пістолет із запобіжника та прицілюється з бравадою, яку зовсім не відчуває.

Ніж все ще затиснутий між пальцями, тільки тепер лезом нагору.

— Не підходьте, — ледь чутно каже вона.

- А то що? — так само тихо запитує Карелін.

— Не підходьте, — повторює дівчина, не відводячи очей і не опускаючи зброї.