Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

Я вийняв монетку і простягнув її конюхові. З полегшенням побачивши, що це не золото — оскільки надмірна щедрість розореного вельможі сміховинна. Але і мідний гріш не справив би потрібного враження. А от срібло — те, що треба.

— Тримай... І можеш бути певен — не пошкодуєш, що залишився.

— Дякую, ваша високосте, — конюх шанобливо прийняв монету і вклонився. — Вибачте, якщо щось не так... І не сумнівайтеся, за конячками пригляну як за рідними... Їм би, звичайно вівса не завадило роздобути, а то на одній траві...

Аристарх подав якийсь знак Левкові, і той, затнувшись на півслові, ще пару раз вклонився і пішов.

— Зрозуміло...

Цікаве слово. Вимовляється машинально, якраз у тому випадку, коли абсолютно нічого не зрозуміло. Тому що навіть найбільш альтернативно обдарований вже міг збагнути, що ніяким кіно тут не пахне. А пахне звичайним, сільським життям. Хто хоч раз бував у селі, різницю зрозуміє. І суть навіть не у браку бетонних коробок, асфальту, вихлопних газів чи інших ароматів цивілізації, а у відсутності сумарного біополя. На тебе більше не тиснуть думки і емоції сотень тисяч, якщо не мільйонів інших людей. І нехай наука ще не готова підтвердити факт існування ноосфери, її прояв в мегаполісах відчувається майже фізично. Тоді як тут не тільки дихалося вільно, але і думалося так само. Безтурботно, просторо... привільно.

Ось тільки висновок напрошувався не дуже приємний. Я не вдома! Де саме — це поки не важливо, встигну розібратися. Але я майже впевнений, що мене якимось чином перекинуло в світ, де ще існують королі, принци, замки та інші раритети середньовіччя. Зробивши одним із них...

До речі, тема «попаданства» в пригодницькій літературі зараз настільки популярна, що вже сприймається, як щось цілком можливе. Так би мовити очевидне-неймовірне. Як відвідування Землі інопланетянами, Бермудський трикутник, снігова людина та різні полтергейсти. Має право на існування, але, наразі, не обґрунтоване наукою. Більше того... Це вже настільки буденне явище, що в продажу ось-ось з'явиться «Стартовий рюкзак попаданця», який буде містити оптимальний набір вкрай необхідних речей для людини, котра опинилася в іншому вимірі.

Шкода, що у мене такого з собою немає.

— Зрозуміло... — повторив, аби хоч щось сказати. — Скажи, Аристарху. А тобі моя сім'я скільки винна? І чому ти не пішов з усіма?

— Я ж маршалок! — з деяким подивом відповів той. Потім згадав про мою «амнезію» і пояснив. — Я можу піти тільки у двох випадках. Перший, — власник замку офіційно мене прожене. Другий, — якщо будівлю буде повністю зруйновано... Але, щось підказує мені, ваша високосте, — дворецький церемоніально вклонився, — що замку Зонненберг це не загрожує. Тому, якщо дозволите, я і надалі буду служити вам. Як раніше служив вашому вінценосному батькові. І як раніше мої предки служили вашим предкам... Багато, багато поколінь. З дня заснування замку і появи на картах світу вашого королівства...

Гарно сказано. Залишилося уточнити деталі. Наприклад, а що від нього залишилося? Від королівства, в сенсі. Що вже продано, а за чим кредитори завітають у найближчі дні?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно