Джордж Орвелл - Колгосп тварин

знову заговорив він, — тут нам треба дещо з’ясувати. Дикі створіння, як ото щури або зайці, вони нам друзі чи вороги? Давайте визначимось голосуванням. Тож я запитую у шановних зборів: щури нам — друзі чи ні?

Відбулося голосування, і переважною більшістю голосів визнали, що щури — друзі. Лише четверо були проти: троє псів і кіт, що, як згодом з’ясувалося, голосував і «за», і «проти».

— Ще хочу ось що сказати, — продовжив Майор. — Я лише нагадую, що ваш священний обов’язок — ненавидіти Людину й усе, що з нею пов’язане. Усе, що на двох ногах — ваш ворог. Усе, що на чотирьох ногах і з крильми — ваш друг. І затямте собі: борючись з Людиною, не уподібнюйтеся їй. Навіть коли її здолаєте, не перебирайте собі її вад. Тварина не повинна мешкати у будинку й спати в ліжку, носити одяг і пити алкоголь, палити тютюн і мати гроші, торгувати... Всі людські звичаї лихі. І понад усе — жодна тварина ніколи не повинна гнобити собі подібних. Слабкі чи сильні, розумні чи простакуваті — усі ми брати. Тварина ніколи не повинна вбивати іншу тварину. Всі тварини рівні.

А зараз, товариші, я оповім вам сон, що приснився минулої ночі. Я не можу його точно описати. Мені снилася земля, але така, якою вона стане, коли пощезне Людина. Та сон пробудив у мені забуте. Колись давно, як я ще був малим поросям, моя мама та інші свині співали іноді давню пісню, в якій знали лише мелодію і три перші слова. Малим я знав ту мелодію, але з часом вона забулася. Проте цієї ночі уві сні вона знову мені згадалася. Ба навіть більше — пригадалися й слова пісні, слова, які колись давно співали тварини, але потім вони стерлися з плином часу. Я зараз заспіваю цю пісню, товариші. Я старий, і голос мій захрип, та коли я навчу вас мелодії, ви заспіваєте її краще. Вона називається «Тварини Англії».

Старий Майор прокашлявся і заспівав. Голос у нього і справді був хрипкий, але співав він досить непогано. Та й мелодія була бадьора, щось середнє між «Клементайн» і «Кукарачою». Слова ж були такі:

Худобо Англії та Вельсу,

Худобо всіх земних країн!

Почуй цю звістку про майбутні

Часи щасливих перемін!

День прийде, рано а чи пізно —

Ми скинемо Людини гніт,

І стануть враз поля англійські

Лише для ратиць і копит!

Із наших ніздрів зникнуть кільця,

Хомут — із шиї, путо — з ніг,

Остроги всі поіржавіють,

І не свистітиме батіг!

Тоді нечуваний добробут —

Пшениця, сіно й ананас,

Ячмінь, боби та конюшина —

Проллються зливою на нас!

Засяє яскравіше сонце,

Чистішим стане струмінь вод,

І вітерець дмухне свіжіше

У день віднайдених свобод!

Для того дня усі працюймо,

Хоч нам до нього й не дожить.

Корови, коні, гуси й кури,

Наближуймо свободи мить!

Худобо Англії та Вельсу,

Худобо всіх земних країн,

Поширюй звістку про майбутні

Часи щасливих перемін[2]!

Пісня викликала у тварин несамовитий захват. Майор уже доспівував пісню, коли вони самі також її підхопили. Навіть найнездаліші уже вловили мелодію і деякі слова, а кмітливіші, як-от свині та пси, за хвилину вже знали пісню назубок. І згодом, після кількох проб, уся ферма потужно підхопила «Тварин Англії». Корови мукали її, собаки скавчали, вівці бекали, коні іржали, качки крякали... Всіх охопив такий шал, що вони проспівали її п’ять разів поспіль від початку до кінця і, певно, співали б до ранку, якби їм не завадили. Бо, на жаль, той галас розбудив містера Джонса, і він підхопився з ліжка, певний, що у двір забігла лисиця. Він схопив рушницю, що завжди стояла в кутку напохваті, і шостим калібром пальнув навмання у темряву. Шротинки повпивалися в стіну хліва, і всі розбіглися по своїх кутках. Кури позлітали на сідала, тварини повлягалися на солому, і невдовзі ферму огорнула глибока тиша.

Розділ II

А через три ночі старий Майор тихо сконав уві сні. Поховали його за садком.

Це сталося на початку березня. А в наступні три місяці розгорнулася бурхлива потаємна діяльність. Сповідь Майора спонукала кмітливіших тварин по-іншому поглянути на своє дотеперішнє життя. Вони не знали, коли вибухне провіщене Майором Повстання, і не тішили себе ілюзією, що це станеться за їхнього життя. Але чітко усвідомлювали, що готувати його — їхній обов’язок. Робота з навчання і згуртування інших, природно, лягла на свиней, яких усі визнавали за найрозумніших тварин. Найпоказнішими з-поміж свиней були два молодих кнури, Сніжок і Наполеон, яких Джонс відгодовував на продаж. Наполеон, великий і досить лютий на вигляд беркширський кнур, був єдиний на фермі представник своєї породи; хоч і не балакучий, він, проте, відзначався суворою вдачею. Сніжок, хоч і жвавіший за Наполеона, моторніший у розмові й винахідливіший, але на гадку інших, поступався йому у поважності. Всі інші кнури на фермі ще були підсвинками. Найвідомішим серед них був маленький вгодований підсвинок Пищик, круглощокий, із жвавими очима, меткими рухами й пронизливим голосом. Він умів блискуче говорити і в суперечці мав звичай підстрибувати з боку у бік і метляти хвостиком, що виглядало якось вкрай переконливо. Дехто казав про Пищика, що той здатен з чорного зробити біле.

Ця трійця й опрацювала вчення старого Майора в цілісну систему, яку назвали Тваринізмом. Кілька ночей на тиждень, коли Джонс ішов спати, вони потай збиралися у хліві й розтлумачували іншим засади Тваринізму. Напочатку вони зіткнулися з нерозумінням і безмежною байдужістю. Дехто казав про необхідність бути прихильним до Джонса, свого господаря, або робили блюзнірські зауваги на зразок: «Містер Джонс нас годує. Без нього ми повмираємо з голоду». Інші питали, скажімо, таке: «А чого нас має обходити, що буде після нашої смерті?» Або: «Якщо це Повстання відбудеться у будь-якому разі, то яка різниця, хто його готуватиме — ми чи хтось інший?» Свиням дуже непросто було їм пояснити, що це суперечить засадам Тваринізму. Найбезглуздіші запитання ставила біла кобилка Моллі. Найперше вона запитала Сніжка:

— А після Повстання ще буде цукор?

— Ні, — впевнено