Фарджон Елінор - Західний ліс, Фарджон Елінор

І одягнена вона була так гарно: плаття – рожеве, наче пелюстки троянд, із сріблястою іскоркою, а навколо її голови немов переливалася веселка.

– Селіно, – сказав король. – Ти найкрасивіша дівчина в світі.

– Так, – сказала вона. – В Західному Лісі.

– Де мій вірш, Селіно?

Вона простягнула йому аркуш, і він прочитав уголос:

У тебе справжня ніжність

Зелених в лісі трав

Ти сяєш, ніби зірка,

Тому, хто заблукав.

Шукатиму тебе я

В усіх-усіх краях.

Знайдися, моя зірко,

І освіти мій шлях.

– О, Селіно! – вигукнув король, – то ти принцеса?

– Так, – сказала Селіна, – у Західному Лісі!

– І ти підеш за мене заміж?

– Так, – сказала Селіна, – у Західному Лісі.

– І не в лісі теж! – вигукнув король і, схопивши її за руку, потягнув за собою через живопліт з квітами і птахами, на інший бік.

– Ну, Селіно? – запитав король, переводячи дух, – Підеш?

– Куди?

– За мене заміж, Селіно?

– О, гаразд, – сказала Селіна. І пішла. А оскільки вона завжди добре робила свою справу, з неї вийшла дуже справна королева.

А в день весілля король наказав назавжди прибрати Сімсот Сімдесят Сьому дошку з паркану між країною Справамчас і Західним Лісом, щоб будь-яка дитина і дорослий надалі завжди міг туди протиснутися, якщо тільки не погладшає, що часто трапляється.